Вірш «о панно Інно…»

Твір побудовано як монолог ліричного героя, що складається з двох октав. Змальовуючи Інну та її сестру, поет майстерно застосовує прості речення, прийом умовчання, логічні й ритмічні паузи, звукопис (алітерації та асонанси), повтори, що увиразнюють образ коханих: «О панно Інно, панно Інно!/Я сам. Вікно. Сніги.../Сестру я Вашу так любив —/Дитинно, злотоцінно./Любив? Давно. Цвіли луги...». Важливим композиційним прийомом ліричного сюжету є антитеза: холодним снігам протиставляється весняне квітування лугів, час, коли розквітло кохання. Гама почуттів героя відтворюється через зорові враження, що переходять у музичні (очі,як музику, як спів), а слухові переходять у зорові, що нагадують очі милої.

Максим Рильський

Поет-неокласик. Перша збірка – «На білих островах».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. 

Вірш-рефлексія «Молюсь і вірю»

У вірші майстерно відтворено красу почуттів ліричного героя, його єдність із природою, його закоханість у світ. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів. Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я», звертаючись до «ти», як до «іншого», внаслідок чого виникає діалогізм: «І ти смієшся, й даль ясніє,/І серце б'ється, як в огні,/ І вид пречистої надії/ Стоїть у синій глибині».

У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки й почуттів.

Микола Хвильовий( 1893 – 1933) ( Микола Григорович Фітільов)

Мотив дороги – один із ключових у творчості М. Хвильового. Людиною, яка шукає свій шлях під вічним небом, шукає невпинно, напружено, бо відчуває скороминущість існування, постає сам митець.

Письменника завжди непокоїла магія чисел, передусім числа 13. Народився і помер 13-го числа( перша дата природна, а друга – насильницька: цього дня письменник застрелився), 13 числа закохався.

У 1925 році М. Хвильовий з М. Яловим та О. Досвітнім закладають основи нової літературної організації ВАПЛІТЕ ( Вільна академія пролетарської літератури). Вони відстоювали ідею вільного розвитку різноманітних стильових течій без будь-якої дискримінації; найменші спроби спрощення в мистецтві проголошувалися неприязними та шкідливими.

Центральною постаттю став Микола Хвильовий і в « Літературній дискусії» 1925-1928 років, відстоюючи необхідність самобутньої української літератури, її орієнтування на європейський та світовий художній рівень. Кинувши в ході дискусії гасло « Геть від Москви!» ( у значенні – геть від орієнтації на російську літературну традицію), свої погляди на шляхи розвитку України і її літератури Хвильовий виклав у збірках памфлетів « Камо грядеш» ( 1925), у статтях « Апологети писаризму», « Україна чи Малоросія». Хвильовий викликав на себе вогонь критики не лише літературних, а й ідеологічних опонентів, посилених значною мірою листом Сталіна до Кагановича, в якому була вказівка боротися « з крайнощами Хвильового в рядах комуністів».

Аби врятувати ВАПЛІТЕ, Хвильовий, Досвітній та Яловий пишуть спокуту вального листа, але машину терору вже було запущено. Ялового було заарештованого. 1933 рік став фатальним для митця. Українські села почали голодувати, письменник на власні очі побачив митця і зробив свій вибір. 13 травня зібрав у себе друзів, на хвилину вийшов у кабінет. Пролунав постріл. Залишив два передсмертних послання: дочці Любі та друзям.