Допит як різновид переговорів.
Допит - це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його. види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.
Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтворення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показаннях; г) одержання правдивих показань.
Зміст тактики допиту не вичерпується переліком тактичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів.
Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають доцільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних запитань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.
У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологічним і логічним способам.
Герменевтика як наука тлумачення текстів.
Герменевтика - у первісному значенні - напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.
Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.
Герменевтика має три рівні інтерпретації тексту: ● філософський; ● критично-філософський (методологічний); ● ідеологічний
Тлумачення права — складне, комплексне явище. Воно має дві сторони (аспекти), два значення (смисла) залежно від суб'єкта, мети тлумачення та його спрямованості. По-перше, тлумачення інтерпретується як внутрішній розумовий процес, який здійснює особа, що застосовує норму права, внаслідок чого відбувається з'ясування її смислу (змісту) як необхідний підготовчий етап для правильного розв'язання справи. Це з'ясовувальне тлумачення. Річ у тому, що формальна визначеність норми права у тексті акта не виключає необхідності встановлення справжнього її змісту, який був би адекватним, тобто відповідав волі нормотворця.
Про можливість неоднозначного розуміння висловленого та необхідність відповідного його витлумачення свідчать й факти повсякденного життя. Скажімо, як розуміти таке: 1) вислів спортивного оглядача — "...блискуче зіграв головою..." (з футбольного репортажу); або 2) зміст таблички при вході в установу — "Роздягальня" (а де ж "одягальня"; а як "роздягальня", то до якої міри?). В наведених прикладах відповідь лежить на поверхні. Складніше буває із тлумаченням спеціальних нормативних текстів. Більше того, інколи можливість адекватного тлумачення (розуміння) тексту залишається за межею можливого (на межі неможливого). Так, в п. 1 глави 11 "Прикінцеві положення" Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" читаємо: "1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію з 1 липня 1999 p.". Річ у тім, що "набрання законом чинності" та "введення закону в дію" — це тотожні (однозначні) поняття.
По-друге, тлумачення — це роз'яснення змісту норми, що виходить від певних органів та осіб, що має самостійний спеціальний характер та допоміжне призначення. Це роз'яснювальне тлумачення, яке, не створюючи норм права, відіграє певну регулятивну роль, спрямовуючи юридичну практику в напрямі єдиного розуміння норм усіма, хто ними керується. У першому значенні тлумачення може існувати (відбуватися) саме по собі; воно не обов'язково тягне за собою тлумачення у другому значенні.
Тлумаченню у другому значенні завжди передує тлумачення у першому значенні, тобто з'ясування змісту норми тим, хто роз'яснює її зміст іншим суб'єктам.
Поняття усного й писемного мовлення. Риторика і мистецтво презентації.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю осіб.
Термін «риторика» походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство.
Риторика - це один з найдавніших видів мистецтва, який виник приблизно у 5 ст. до н.е. як відповідь на практичні потреби суспільства. У цьому суспільстві практичні потреби вирішувались на Народних зборах, при великій кількості народу слухалися судові справи. Риторика стала необхідною для кожної людини. Її засновниками стали Платон і Арістотель. Найбільш відомі оратори того часу – Демосфен, Сократ, Перікл, Есхіл, Цицерон.
Риторика необхідна також і в наш час. Неможливо переоцінити її роль у політиці, комерційній діяльності та у повсякденному житті. Однією з головних цілей людини, яка хоче досягти успіху, є вміння красиво і правильно говорити. Доведено: ніяка інша здатність, якою може володіти людина, не дає їй такого авторитету і можливості з такою швидкістю зробити кар'єру , як уміння гарно говорити. Сила справжнього красномовства зовсім не в тому, щоб «розтікатися мислію по древу», а в тім, щоб переконати слухачів і підняти їх на справу.
Презентація проводиться з метою надання інформації для певної групи людей. І в цьому вона схожа на лекцію. Але це не лекція, бо люди на презентацію приходять не за власним бажанням, щоб пізнати щось нове, і рідко виявляють активність. Як правило, на презентацію людей спеціально запрошують, причому у запрошених бажання отримати нову інформацію значно менше, ніж у організаторів передати її.
На відміну від лектора, ведучий презентації має більшу свободу, бо не так залежить від наукового викладу проблеми. Але водночас від результатів презентації може залежати його професійне майбутнє. Ведучий презентації звертається до людей, які мають більш високий статус, ніж у нього, і він має заслужити їхню довіру і повагу. Якщо лектор сам, в основному, окреслює час, який йому потрібен для викладу теми, то ведучий презентації, звичайно, запитує у запрошених, скільки часу вони йому можуть виділити для виступу. Лектор може, зацікавивши аудиторію, відіслати її до літератури для самостійного вивчення проблеми, а ведучий презентації повинен викласти людям, які зібралися, проблему в повному вигляді і в найдохідливішій і найпереконливішій формі. Лектор може бути кращим чи гіршим, але тема його виступу викликає зацікавленість у людей, бо вони зібралися його вислухати, і тому звертатимуться до неї в майбутньому. Якщо ж презентація була невдалою, то присутності на ній навряд чи захочуть витрачати в подальшому свій час і свою увагу на цю проблему.
Як і лекція, презентація для того щоб бути успішною, потребує значної підготовчої роботи. Необхідно визначити її цілі, персональний склад запрошених. На презентації обов’язково мають бути: керівник організації, особа, відповідальна за підготовчу роботу, спеціаліст з предмета презентації, спеціаліст із запрошеної аудиторії.
Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь - важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою (офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань), звітною, науковою (узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття).
Промова - заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.
Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка).
Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.
Чим вищий рівень професіоналізму і культури доповідача, тим менше часу потрібно йому для підготовки. Недосвідченим ораторам на підготовку необхідно більше часу, ніж досвідченим.
Існує важлива закономірність, що пов'язана з тривалістю виступу. Чим коротший виступ, тим більше часу повинно витрачатися на його підготовку.
Звичайно, йдеться не про виступ-репліку, а про відповідальну промову, коли за 5-7 хвилин необхідно переконати аудиторію. Для того щоб знайти необхідні аргументи, які в найкоротший час переконають слухачів, потрібно виконати величезну аналітичну роботу, відібрати найголовніше, вибудувати аргументи у відповідний ланцюжок так, щоб забезпечити переконливість виступу лектора.
Оратор повинен у 2-3 рази більше від слухачів знати про предмет своєї промови. Забезпечити таку перевагу у знаннях можна за рахунок загальної ерудиції, професійної підготовки та за рахунок безпосередньої підготовки перед виступом.
Існують три типи підготовки до публічного виступу: 1) написання повного тексту промови - рекомендується для відповідальних, офіційних ситуацій. Написання повного тексту промови певним чином дисциплінує оратора, адже в нього є можливість ретельно продумати формулювання власних думок і точно розрахувати тривалість промови. Виступ з попередньо написаним текстом промови може здійснюватися трьома шляхами: ● промову читають за рукописом; ● промову повністю вивчають напам'ять; ● промову виголошують з опорою на текст.
2) запис головних положень (тез та аргументів) - є оптимальним для досвідченого оратора. Текст не фіксується раз і назавжди. Промова допускає зміни під час виступу залежно від того, як аудиторія її сприймає. Однак навіть за відсутності повного тексту риторика рекомендує певні положення записувати, а при виступі зачитувати. Це цитати й цифровий матеріал.
3) виголошення промови експромтом - Проте, як відомо, найкращий експромт - це підготовлений експромт. Перевагою імпровізованої промови можна вважати розвиток впевненості у собі. Якщо оратору вдалось підготувати промову за кілька хвилин і його виступ був успішним, то значення для нього подібного досвіду важко переоцінити.
Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Судові промовини відомих адвокатів.
Судова промова - це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.
Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обґрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановлення вироку (ст. 324 КПК України).
Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність
Найзнаменитіша історія з практики адвоката Ф.Н. Плевако: Судили якось одного попа за якусь провину. У Плевако перед судом поцікавилися, чи велика його захисна промова? На що він відповів, що вся його промова складатиметься з однієї фрази. І ось, після звинувачувальної промови прокурора, вимагаючого пристойного покарання, настала черга захисту. - Пани! Пригадайте, скільки гріхів відпустив вам батюшка за своє життя, так невже ми тепер не відпустимо йому один єдиний гріх?!!! Реакція залу була відповідною. Попа виправдали.