13.Функції психіки.Рефлекторність психіки.Активність психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції(?). Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

Психічне відображення за своїм характером є рефлекторним явищем. На це звернув увагу в свій час французький вчений Р. Декарт (1596 - 1650). Поняття рефлекс, яке в науку було введене Декартом, в перекладі з латинської означає відображення. Погляди Декарта при цьому були наївними і носили дуалістичний характер. Достатньо повно на початку ХІХ століття фізіологам вдалось вивчити спинномозкові рефлекси. Створення рефлекторної теорії психіки належить радянському фізіологу І. М. Сєченову (1829 - 1905) і його послідовнику Павлову І. П. (1849 - 1936).

І. М. Сєченов у своїй книзі "Рефлекси головного мозку" (1863) показав, що всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження є рефлекси. Він виділив у рефлексах 3 ланки:— початкова ланка зовнішнє подразнення і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, яке передається в мозок;— середня ланка центральні процеси в мозку (збудження і гальмування) і виникнення на їхній основі психічних явищ (відчуття, мислення, почуття, інше);— кінцева ланка зовнішні рухи і дії.

На думку Сєченова, рефлекси головного мозку починаються чуттєвим збудженням, продовжуються вірогідним психічним актом і закінчуються м'язовим рухом. Так як середня ланка не може бути відокремленою від початкової і кінцевої, то і всі психічні явища це не віддільна частина всього рефлекторного процесу, який має причину у зовнішнього для мозку реального світу.

Значення положень, висунених І. М. Сєченовим полягає в тому, що розкривається причинна обумовленість психічних явищ зовнішніми впливами.

І. М. Сєченов сформулював положення рефлекторної теорії, яку експериментально розробили І. П. Павлов, О. О. Ухтомський, В. М. Бехтєрєв, Н. С. Введенський.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:

1) сприймання зовнішніх подразників

2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок;

3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;

4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);

5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І. П. Павлов (рис. 1.10). Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи.