82.Форми емоцій. Емоційні реакції,емоційні стани й емоційні відношення.

Емо́ції (від фр. emotion — «хвилювання», «збудження») — складний стан організму, що припускає тілесні зміни поширеного характеру — в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо — і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. 

Форми переживання емоційних станів людиною

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються здебільшого соціальними чинниками, але, з'ясовуючи природу їх виникнення, не можна ігнорувати й деякі природжені особливості людини. Багатство емоційних станів виявляється у різних формах. Настрій людини може бути позитивним, що виявляється у її бадьорості й високому тонусі, та негативним, який пригнічує, демобілізує, спричиняє пасивність особистості. Настрій - такий загальний емоційний стан, який не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв можуть бути найрізноманітнішими: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Іноді причини настрою людини, зазвичай поганого, приховуються в її підсвідомості Особливе місце серед причин, що зумовлюють той чи інший настрій, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, спричинює пасивність, страх, розлад психічної діяльності Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху особистості. Рівень поступливості людини впливам настроїв має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не підпадають під вплив настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є певні підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі особи швидко піддаються настроям, часто потребують підтримки колективу. Зміна настрою є абсолютно нормальним явищем, яке однак, не повинно бути надто частим. У стані афекту (емоційного "вибуху") порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою. У цьому стані послаблюються процеси гальмування в корі великих півкуль головного мозку.

І. П. Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина в стані афекту, який перевантажує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі в спокійному стані і про що шкодує, коли мине вплив афекту.

Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти можуть зумовлюватися несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини - її темпераменту, характеру, вихованості. Так, афективні люди часто спалахують без будь-яких на те причин, що позначається не лише на їх взаємостосунках з іншими, а й на власному здоров'ї. Подібні емоційні "спалахи" виснажують людину, здатні викликати глибокі зміни в її психічному житті. Проте людина, яка виробила здатність опановувати себе, контролювати свої емоції, може стримувати свої афективні реакції. У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, виявляються неадекватні емоції, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, уваги, сприймання, пам'яті та мислення. Лише чітко засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими. Практичний досвід дово дить, що дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу. Однак стрес є нормальним і позитивним станом психіки, оскільки мобілізує людину на подолання проблеми, на противагу від дистресу. Дистрес спричинюється довготривалим переживанням стресового стану внаслідок постійної дії проблемного або небезпечного фактора; збереженням психофізіологічного напруження навіть після усунення загрози; надмірно сильною психофізіологічною напругою, що не відповідає ступеню загрози. Переживання дистресу має негативні наслідки для людини, оскільки послаблює, морально травмує її. Фрустрація (від лат. frustration - брехня, розлад, руйнування планів) - психічний стан людини, що викликається об'єктивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно переживаються) труднощами на шляху до досягнення мети; переживання неуспіху. Фрустрація виникає внаслідок конфліктів особистості з оточуючими, особливо в колективі, в якому людина не має підтримки, співчуття. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її індивідуальність - її вартісність, стосунки, загрожує престижу, принижує людську гідність, - спричиняє стан фрустрації. Він часто виникає в людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей. Слід відмітити, що істотні відмінності в прояві емоцій та почуттів в значній мірі обумовлюють неповторність конкретної людини, тобто визначають її індивідуальність.

Різновиди фрустрації:агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, для яких характерними є сум, невпевненість,безсилля, відчай.

Серед емоцій розрізняють простіші - складніші; позитивні - негативні; активні (стенічні) - пасивні (астенічні); емоційні реакції та емоційні стани.

Емоційні стани виявляються в тонах, настроях, афектах, стресах і можуть залежати від діяльності, само­почуття, стану здоров'я, темпераменту. У них розкри­ваються типові і випадкові для людини особливості поведінки. Типові емоційні стани характеризують інди­відуальність особистості, хоч вона не завжди усвідомлює їх причини. Випадкові емоційні стани не характеризу­ють індивідуальності особистості, а зумовлюються ситуаціями, обставинами, у які вона потрапляє.

За своєю природою емоції можуть бути первинними (базовими) і вторинними (інтелектуальними).

Базові емоції. Вони є вродженими і становлять основу для формування складніших емоційних процесів, станів та емоційно-особистісних якостей. До них належать радість, горе, страх, гнів, подив, відраза. Певною мірою базові емоції притаманні вищим тваринам.

Базова емоція є рефлекторною психовегетативною реакцією, пов'язаною з проявами суб'єктивного став­лення (переживання) до ситуації, її результату (події) і доцільної поведінки в конкретних обставинах. Для первинних емоцій характерні:

1)  чітко виражена інтенсивність (сильно виявлене переживання людиною радості, горя, страху тощо);

2)  обмежена тривалість, зумовлена часом безпосе­редньої дії причини або згадування про неї;

3)  усвідомлення причини появи емоції;

4)   зв'язок із конкретним об'єктом, обставиною (прослуховування конкретного музичного твору, читан­ня конкретної книги, зустріч із людиною, придбання конкретної речі);

5)  полярність (протилежні за якістю переживань емоції утворюють пари: радість і сум, гнів і страх, насо­лода і відраза).

Вторинні емоції. Основані вони на складніших процесах, супроводжуються значними фізіологічними змінами і в різних комбінаціях поєднують базові. Серед вторинних емоцій виокремлюють:

1)  альтруїстичні емоції. Виникають на основі потре­би в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей;

2)  комунікативні емоції. їх джерело - потреби в спіл­куванні. Однак не кожна емоція, що виникає при спілку­ванні, є комунікативною;

3)   глоричні (лат. gloria - слава) емоції. Пов'язані з потребою в самоствердженні, славі, прагненням здобу­ти визнання, пошану. Породжують їх реальне або уявлюване «пожинання лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і милування. В іншому разі в неї виникають негативні емоції. Проявляються в почут­тях ураженого самолюбства, гордості і переваги, бажан­ні взяти реванш, задоволенні тим, що людина ніби виросла у власних очах;

4)  практичні емоції. їх передумова - зв'язок з успішністю або неуспішністю діяльності, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Вира­жаються в почуттях напруги, захоплення роботою, милуванні результатами своєї праці, приємній утомі, задоволенні, що день минув недаремно;

5)  пугнічні (лат. pugna - боротьба) емоції. В їх осно­ві - потреба подолання небезпек, яка «заряджає» на боротьбу. Спонукають до цього бажання гострих відчут­тів, захоплення небезпекою, ризиком, спортивний азарт, «спортивна злість», межова мобілізація можливостей;

6)  романтичні емоції. Пов'язані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. їх озна­ки - очікування «світлого дива», почуття щасливої долі, особливої значущості;

7)   інтелектуальні емоції. їх зумовлюють не просто потреба в новій інформації, а прагнення впорядкувати її, досягти «пізнавальної гармонії». А. Ейнштейн називав це «втечею від здивування» («когнітивною гармонією»);

8)  естетичні емоції. Відображають потреби людини в гармонії, прекрасному. Автономно вони не виникають, оскільки в них переплітаються різні емоції;

9)   гедоністичні (грец. hodone - насолода) емоції. Пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душе­вному комфорті;

10)  акізитивні (франц. acquisition - придбання) емо­ції. Найчастіше переживають їх люди з вираженим інтересом до нагромадження, колекціонування, при­дбання речей.

Емоції супроводжують відчуття і сприймання у вигляді емоційного тону, що виконує певні функції і не зводиться до конкретних емоцій. Проявляється він як емоційний тон відчуттів і емоційний тон вражень.

Емоційний тон відчуттів. Це нижчий рівень вродже­ного (безумовно-рефлекторного) емоційного реагуван­ня, що забезпечує оцінювання біологічних подразників, які впливають на організм людини через виникнення задоволення або незадоволення. Він є наслідком уже наявного фізіологічного процесу (відчуття). Для нього характерне реагування на властивості об'єктів, проце­сів чи явищ: приємний або неприємний запах хімічних речовин, смак продуктів; приємний чи неприємний звук, поєднання кольорів, що дратує чи милує око.

Емоційний тон відчуттів виконує такі функції:

1)  орієнтувальну, яка полягає в інформуванні організ­му, наскільки бажаний чи небезпечний конкретний вплив: смакові властивості деяких шкідливих речовин можуть викликати відчуття задоволення, а неприємний на вигляд і смак продукт - бути корисним для організму;

2)  забезпечення зворотного зв'язку - повідомлення людині і тваринам про задоволеність (позитивний емо­ційний тон) чи незадоволеність (негативний емоційний тон) біологічної потреби;

3)   необхідність виявлення певних видів поведінки, доки не буде досягнуто потрібного організму результату.

Для виникнення емоційного тону відчуттів необхід­ний фізичний контакт із подразником.

Емоційний тон вражень. Із ним пов'язане естетичне задоволення або незадоволення, насолода або відраза, які супроводжують враження людини від предметів, явищ чи ситуацій, інтелектуальної діяльності, спілку­вання. Розумову насолоду, задоволення Платон зарахо­вував до вищих задоволень, бо вони не мають нічого спільного з нижчими задоволеннями і стражданнями.

Емоційний тон вражень не зводиться до конкретної емоції. Наприклад, страх може викликати не тільки негативні переживання, а й позитивні: у певних ситуа­ціях людина відчуває задоволення від нього. Деякі люди одержують задоволення і від суму. Це означає, що одна емоція може створювати різний емоційний тон.

На відміну від емоційного тону відчуттів емоційний тон вражень може бути не пов'язаним із прямим впливом фізичного або хімічного подразника. Часто він є резуль­татом уяви (спогад про приємно проведену відпустку, перемогу улюбленої команди, свій вдалий виступ на зма­ганні тощо). Очевидно, емоційний тон теж пов'язаний із центрами «задоволення» і «незадоволення», тільки їхнє збудження відбувається не аферентним шляхом, а склад­нішим способом - через кіркові відділи, пов'язані із пси­хічною діяльністю людини: слуханням музики, читан­ням книги, сприйняттям картини.

Емоційний тон вражень супроводжується емоцій­ним тоном відчуттів і відповідними фізіологічними змі­нами в організмі людини (відображають інтероцептивні і пропріоцептивні відчуття). Це відбувається, напри­клад, під час спуску на лижах із крутого схилу, коли від страху завмирає серце, перехоплює подих тощо. Задово­лення при цьому виникає не тільки від переживання страху, а й від фізичних відчуттів. Емоційний тон вра­жень - вищий рівень у розвитку емоційного реагуван­ня. Він пов'язаний із соціалізацією людини, механіз­мом зумовлювання. Для його виникнення не потрібний безпосередній фізичний контакт із подразником. Збері­гаючи ті самі функції, що й емоційний тон відчуттів, емоційний тон вражень забарвлює емоції, почуття. Таким є почуття презирства, що має у своїй основі відразу.

Емоція є вищим рівнем емоційного реагування, ніж емоційний тон, важливіша і її роль у житті тварин та людини. Емоції - це реакції на ситуацію, а не на окре­мий подразник; іноді завчасна реакція на ситуацію і її оцінку (людина реагує до контакту з подразником); диференційована оцінка різних ситуацій (тонко вказує на значущість ситуації); механізм завчасної та адекват­ної підготовки до майбутньої ситуації за рахунок мобі­лізації психічної і фізичної енергій; механізм закрі­плення позитивного і негативного досвіду та відповідно­го підсилення поведінки і діяльності.

Кожній людині притаманна індивідуальна форма прояву емоцій.