30. Сприймання часу: основні гіпотези.

Останнім часом у зв'язку з успіхами кібернетики, автоматики, астрономії, що вимагають від людини тонкого диференціювання часових відношень, особливо актуальною стала проблема сприймання часу.

Сприймання часу. Воно є відображенням у свідомості тривалості, швидкості та послідовності подій.

Клінічні спостереження свідчать, що сприймання часу є результатом процесів відображення, що відбуваються в мозку. Хоча деякі дослідники стверджували, що в мозку існує самостійний центр часу, практикою це не підтверджено. Більше того, відомо, що порушення сприймання часу спостерігається при ураженні різних відділів мозку. Зарубіжні психологи поділяють думку про таламічну локалізацію часових сприймань, обмежуючи її механізмами проміжного мозку. Вітчизняні вчені вважають, що орієнтування людини в часі відбувається за допомогою коркових відділів мозку. Збудження і гальмування мають певну тривалість, відбуваються з певною швидкістю і змінюються в певній послідовності. Ритмічна зміна явищ у світі, у тому числі збудження й гальмування, і є основою відліку часу. У відображенні часу беруть участь різні аналізатори, але найточніше розрізняють невеликі часові інтервали слуховий і кінестетичний аналізатори. Саме кінестетичний аналізатор І. Сеченов назвав органом сприймання просторових і часових відношень.

Гіпотези сприймання часу.

1. Біологічна гіпотеза сприйняття часу Г. Хогланда. Згідно з цією гіпотезою в мозку існує якийсь біологічний годинник , що регулює обмінні процеси в організмі і впливає на сприйняття часу.

Як зазначає сам учений, він став вивчати вплив температури на сприйняття часу, коли захворіла його дружина: у неї був сильний жар, і в результаті цього вона стала погано орієнтуватися в часі. Г. Хогланд просив дружину оцінити протягом часу, рахуючи до 60 з такою швидкістю, щоб одиниця рахунку відповідала одній секунді.

Зіставивши потім суб'єктивні хвилини хворий з астрономічним часом і температурою її тіла , він виявив таку закономірність: у міру збільшення температури кількість секунд в суб'єктивній хвилині зменшується, тобто хворий здається, що проходить більше часу, ніж насправді .

Так , при температурі, що дорівнює 36,6 ° С , хвора сприймала як хвилину 52 с, а при температурі, що дорівнює приблизно 38,3 ° С, - уже 40 с. І в тому і в іншому випадку вона переоцінювала тимчасові проміжки. Гіпотеза Г. Хогланда про те, що при підвищенні температури тіла внутрішні біологічні годинники «починають поспішати», була підтверджена результатами інших психологічних досліджень .

Протилежне припущення - про те , що при зниженні температури тіла біологічний годинник повинні «відставати» , тобто суб'єктивна хвилина буде сповільнюватися внаслідок недооцінки астрономічного часу - було перевірено на аквалангістів на узбережжі Уельсу. До занурення при температурі тіла, рівний 36,33 ° С , час, сприймається як одна хвилина , дорівнювало 64,48 с, а після занурення - при температурі тіла 35,02 ° С - 70,44 с, тобто різниця склала 5,96 с.

2 гіпотеза. Сприймання тривалих часових проміжків значно залежить від характеру суб'єктивних переживань особистості. Так, час, заповнений інтенсивною цікавою діяльністю, збігає ніби швидше, ніж тоді, коли людина бездіяльна. У сенсорно збіднених умовах спостерігається суб'єктивне сповільнення плину часу.

3 гіпотеза. На сприймання часу впливають емоції людини: при позитивних емоціях виникає ілюзія прискореного плину часу, а при негативних — час суб'єктивно сповільнюється. Так само сприймання часу залежить від вікових особливостей людей: у дитинстві час минає суб'єктивно повільніше, а в дорослої людини — швидше. Отже, “чуття часу” не є вродженим. Воно розвивається в процесі життя залежно від діяльності людини й умов, у яких вона відбувається.