26. Органічні відчуття. Основні властивості органічних відчуттів.

Органічні відчуття – це відчуття, пов’язані з діяльністю внутрішніх органів. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легенів тощо. Вони сигналізують про стан наших внутрішніх органів, про зміни у внутрішньому середовищі, про хід задоволення наших органічних потреб. Всі внутрішні органи мають свої рецептори і провідні шляхи, що зв’язують їх з великими півкулями головного мозку. Часто всі органічні відчуття зливаються в одне загальне відчуття, яке називають самопочуттям людини. У здорової людини, – казав Сеченов, це – "валове почуття загального доброго стану", а у хворої – "почуття загального нездужання".

Усі внутрішні органи мають свої рецептори (провідні шляхи, що пов'язують їх з великими півкулями головного мозку). Органічні відчуття є складовими інтероцептивних безумовних і умовних рефлексів. Органічні відчуття спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуттів голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням потреби в їжі і питті.

Органічні відчуття характеризуються недостатньою якістю, нечіткістю, непевною локалізацією. Тому І.М. Сеченов називав їх "темними чуттями".

Виникнення органічних відчуттів супроводжується переживаннями негативних емоцій, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним станом людини. У здорової людини, казав І.М. Сеченов, це "валове почуття загального доброго стану", а у хворої - "почуття загального нездужання".

27. Сприймання як активний процес. Ознаки активного характеру сприймання.

Природа сприймання. Як і відчуття, сприймання виникає тільки за безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймання — це перехід до складнішого відображення світу, яке розширює можливості людини щодо пристосування й активного його перетворення.

Сприймання — відображення у свідомості людини предметів і явищ об'єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття.

Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта. Наприклад, взявши в руки книгу, людина одночасно відображає її колір, вагу, запах типографської фарби. Зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, створюють образ книги. Проте сприймання не зводиться до простого підсумовування відчуттів. Це якісно новий ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється наявними в людини знаннями, минулим досвідом. Отже, сприймання є складним процесом, і тому немало проблем, пов'язаних із його перебігом, не піддаються вирішенню.

Різнобічне вивчення сприймання виявило його залежність від досвіду людини, її знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, сприймання є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм його істинності є практична діяльність, адже сприймає не ізольоване око чи вухо, а конкретна людина. Тому в образі сприймання відображаються її ставлення до об'єкта, бажання, почуття, інтереси. Це відображення отримало назву апперцепції.

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залежність сприймання від змісту психічного життя і особливостей особистості.

Людському сприйманню апперцепція надає активного характеру.

Сприймання, як і відчуття, мають рефлекторну природу. І. Павлов довів, що в основі сприймань є умовні рефлекси, які утворюються в корі великих півкуль при дії на органи чуття предметів як комплексних подразників. Фізіологічною основою сприймання є нервові зв'язки, що утворюються в межах одного аналізатора, якщо подразник є мономодальним; і міжаналізаторні нервові зв'язки, коли подразник є комплексним. Сприймання нового предмета відбувається на основі наявних у людини знань. Тому в процесі сприймання актуалізуються раніше утворені тимчасові зв'язки.

Основні особливості сприймання. Специфіка сприймання відображується в системі його особливостей, до яких відносять предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість.

Предметність сприймання. Суттю її є відображення в перцептивному образі властивостей предмета як не ізольованих, а таких, що належать предмету. Забезпечується вона об'єктивацією — відображенням предмета в перцептивному образі таким, що перебуває за межами сприймальної системи. Таке співвідношення образу і предмета необхідне людині для успішної практичної діяльності. Дослідження І. Сеченова підтвердили, що предметність сприймання є не вродженою, а набутою властивістю. Провідну роль у її формуванні відіграють рух і дотик. Без руху сприймання втрачає предметність.

Цілісність сприймання. Виявляється вона як властивість перцептивного образу відображати предмет у всій сукупності його рис як єдине ціле. На відміну від відчуття, що є мономодальним, сприймання є полімодальним. Воно формується на основі спільної діяльності кількох аналізаторів, об'єднаних у функціональну систему. Цілісний образ утворюється у процесі узагальнення знань про властивості предметів, які є наслідком окремих відчуттів і попереднього досвіду людини. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і попереднього досвіду (смак).

Структурність сприймання. Реалізується як властивість перцептивного образу відображати будову об'єкта сприймання. Вона полягає в тому, що сприймання є не просто конгломератом відчуттів — в ньому відображаються відношення різних властивостей предмета, тобто його структура. Формується вона у людини протягом певного часу. Так, читаючи окреме слово, людина об'єднує його літери у ціле, що набуває конкретної завершеності в слові (структурі) після сприймання літер. Сеченов обґрунтував, що джерело цілісності і структурності таїться в особливостях самих предметів.

Константність сприймання. Це відносна постійність перцептивного образу (розміру, форми і кольору) при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості предмета. За різної дистанції спостереження змінюється величина зображення предмета на сітківці ока, але видимі його розмір і форма залишаються відносно постійними. Так, викладачу, який дивиться на аудиторію, заповнену студентами, всі обличчя здаються майже однаковими за величиною, незважаючи на те, що обличчя тих, хто сидить на останніх рядах, і тих, хто сидить попереду, сприймаються зором як різні за розміром.

Численні дослідження дають змогу стверджувати, що константність не є вродженою. Джерело її — активні дії перцептивної системи, які допомагають суб'єкту виділяти інваріантну (незмінну) структуру об'єкта сприймання. Багаторазове сприймання об'єкта в різних умовах забезпечує формування інваріантного перцептивного образу (перцептивного еталону) щодо мінливих умов і рухів перцептивного апарату. Істотно впливає на константність сприймання минулий досвід, але її основною передумовою є відображення ситуації, в якій перебуває об'єкт. Константність не є абсолютною.

Сучасна наука розглядає сприймання як дію, спрямовану на обстеження об'єкта і створення його образу. Таке обстеження здійснюється за допомогою моторних процесів, до яких належать рух руки, що обмацує предмет, і рухи ока, яке обстежує видимий контур предмета. Якщо з процесу сприймання виключити кінестетичний (руховий) аналізатор, то відразу відображення предмета стає неадекватним.