1.2. Психолого-педагогічна характеристика дітей із загальним недорозвиненням мовлення і-іі рівня

Незважаючи на різну природу дефектів, у цих дітей є типові прояви, що вказують на системне порушення мовленнєвої діяльності. Одним з провідних ознак є більш пізній початок говоріння: перші слова з’являються до 3-4, а іноді і до 5 років. Мовлення аграматичне і недостатньо фонетично оформлене. Найбільш виразним показником є ​​відставання експресивного мовлення при відносно благополучному, на перший погляд, розумінні зверненого мовлення. Мовлення цих дітей малозрозуміле. Спостерігається недостатня мовленнєва активність, яка з віком, без спеціального навчання, різко падає. Однак діти достатньо критичні до свого дефекту [37].

Неповноцінна мовленнєва діяльність накладає відбиток на формування у дітей сенсорної, інтелектуальної та афективно-вольової сфери. Відзначається недостатня стійкість уваги, обмежені можливості його розподілу. При відносно збереженій смисловій, логічній пам’яті у дітей знижена вербальна пам'ять, страждає продуктивність запам'ятовування. Вони забувають складні інструкції, елементи і послідовність завдань.

У найбільш слабких дітей низька активність пригадування може поєднуватися з обмеженими можливостями розвитку пізнавальної діяльності. Зв'язок між мовними порушеннями і іншими сторонами психічного розвитку обумовлює специфічні особливості мислення. Володіючи в цілому повноцінними передумовами для оволодіння розумовими операціями, доступними їх віку, діти відстають у розвитку словесно-логічного мислення, без спеціального навчання з трудом опановують аналізом і синтезом, порівнянням і узагальненням.

Поряд із загальною соматичною ослабленістю, їм притаманне і деяке відставання в розвитку рухової сфери, яка характеризується поганою координацією рухів, непевністю у виконанні дозованих рухів, зниженням швидкості і спритності виконання. Найбільші труднощі виявляються при виконанні рухів за словесною інструкцією.

Діти з ЗНМ відстають від однолітків що нормально розвиваються в відтворенні рухового завдання з просторово-часових параметрів, порушують послідовність елементів дії, опускають його складові частини. Наприклад, перекочування м'яча з руки на руку, передача його з невеликої відстані, удари об підлогу зі змінним чергуванням; стрибки на правій і лівій нозі, ритмічні рухи під музику.

Відзначається недостатня координація пальців, кисті руки, недорозвинення дрібної моторики.

Правильна оцінка немовленнєвих процесів необхідна для виявлення закономірностей атипового розвитку дітей із загальним недорозвиненням мови і в той же час для визначення їх компенсаторного фону. У більшості випадків в анамнезі не міститься даних про грубі порушення центральної нервової системи. Відзначається лише наявність негрубої родової травми, тривалі соматичні захворювання в ранньому дитинстві. Несприятливий вплив мовного середовища, прорахунки виховання, дефіцит спілкування також можуть бути віднесені до факторів, який гальмує нормальний хід мовного розвитку. У цих випадках звертає на себе увагу, перш за все, оборотна динаміка мовної недостатності.

Переважають помилки типу змішання множини («стільці», «листи»), уніфікація закінчень родового відмінка множини («олівець», «пташка», «дерево»). У цих дітей відстає від норми обсяг мовних навичок, для них характерні помилки, властиві дітям більш молодшого віку [37].

Незважаючи на певні відхилення від вікових нормативів (особливо у сфері фонетики), мовлення дітей забезпечує її комунікативну функцію, а в ряді випадків є досить повноцінним регулятором поведінки. У них більш виражені тенденції до спонтанного розвитку, до переносу вироблених мовних навичок в умови вільного спілкування, що дозволяє компенсувати мовну недостатність до вступу до школи.

Р.Є. Левіною розроблена періодизація проявів загального недорозвинення мови: від повної відсутності мовних засобів спілкування до розгорнутих форм зв'язного мовлення з елементами фонетико-фонематичного і лексико-граматичного недорозвитку [24].

Висунутий Р.Є. Лeвиною ​​підхід дозволив відійти від опису лише окремих проявів мовної недостатності і представити картину аномального розвитку дитини за рядом параметрів, що відображають стан мовних засобів і комунікативних процесів. На основі поетапного структурно-динамічного вивчення аномального мовленнєвого розвитку розкриті також специфічні закономірності, що визначають перехід від низького рівня розвитку до більш високого [24].

Кожен рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують формування залежних від нього мовних компонентів. Перехід з одного рівня на інший визначається появою нових мовних можливостей, підвищенням мовної активності, зміною мотиваційної основи мови і її предметно-смислового змісту, мобілізацією компенсаторного фону.

Індивідуальний темп просування дитини визначається тяжкістю первинного дефекту і його формою. Найбільш типові і стійкі прояви ЗНМ спостерігаються при алалії, дизартрії і рідше – при ринолалії і заїканні.

Виділяють три рівні мовленнєвого розвитку, що відображають типовий стан компонентів мовлення у дітей дошкільного та шкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення, розглянемо перші два рівні, що досліджуються нами в роботі [2].

I рівень загального недорозвинення мовлення, що характеризується в літературі як «відсутність загальновживаного мовлення».

Досить часто при описі мовленнєвих можливостей дітей на цьому рівні зустрічається назва «немовленнєві діти», що не може розумітися буквально,оскільки така дитина у самостійному спілкуванні використовує цілий ряд вербальних засобів. Це можуть бути окремі звуки і деякі їх поєднання – звукокомплекси і звуконаслідування, обривки лепетних слів. При їх відтворенні дитина зберігає переважно кореневу частину, грубо порушуючи звуко-складову структуру слова. Іноді лепетання слова зовсім не схоже на свій оригінал, оскільки дитина в змозі правильно передати лише просодичні особливості його вимови – наголос, кількість складів, інтонацію. Мовлення дітей на цьому рівні може бути так званими дифузними словами, що не мають аналогів у рідній мові. Характерною особливістю дітей із I рівнем мовленнєвого розвитку є можливість багатоцільового використання наявних у них засобів мови: зазначені звуконаслідування і слова можуть позначати як назви предметів, так і деякі їхні ознаки і дії, що здійснюються з ними. Ці факти вказують на крайню бідність словникового запасу, в результаті чого дитина змушена вдаватися до активного використання пара лінгвістичних засобів – жестів, міміки, інтонації [6].

Поряд з цим у дітей відзначається явно виражена недостатність у формуванні імпресивної сторони мовлення. Складним є розуміння навіть деяких простих прийменників, граматичних категорій єдиного і множини, чоловічого і жіночого роду, минулого і теперішнього часу дієслів. Узагальнюючи все вищесказане можна зробити висновок, що мовлення дітей на першому рівні малозрозуміла для оточуючих і має жорстку ситуативну прихильність.

II рівень мовного розвитку визначається в літературі як «зачатки загальновживаної мови». Відмінною рисою є поява в мовленні дітей двох-трьох, а іноді навіть чотирьохслівної фрази.

На перший погляд подібні фрази можуть здатися зовсім незрозумілими, однак детальний аналіз зразків мови вказує на використання, поряд з аморфними словами, слів з явно вираженими категоріальними ознаками роду, особи, числа і навіть відмінка.

Об'єднуючи слова в словосполучення і фразу, одна і таж сама дитина може, як правильно використовувати способи узгодження та управління, так і порушувати їх. У самостійному мовленні дітей іноді з'являються прості прийменники та їх лепетні варіанти.

У ряді випадків, дитина з другим рівнем мовленнєвого розвитку неправильно змінює члени речення за граматичними категоріями [14]. У порівнянні з попереднім рівнем спостерігається помітне поліпшення стану словникового запасу не тільки за кількісними, а й за якісними параметрами: розширюється обсяг уживаних іменників, дієслів і прикметників; з'являються деякі числівники і прислівники.

Однак недостатність морфологічної системи мовлення, зокрема словотворчих операцій різного ступеня складності, значно збіднює можливості дітей, приводячи до помилок у вживанні і розумінні префіксальних дієслів, відносних і присвійних прикметників.

Поряд з помилками словотвірного характеру спостерігаються труднощі у формуванні узагальнюючих і абстрактних понять, системи синонімів і антонімів. Раніше зустрічається багатозначне вживання слів і їх семантичні заміни. Зв'язне мовлення характеризується недостатньою передачею деяких смислових відносин і може зводитися до простого перерахування побачених подій і предметів.