50

ЗМІСТ

ВСТУП……………….....…………………………………………………...……...4

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ГРАФОМОТОРНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ І-ІІ РІВНЯ..........................................................................................................................6

1.1. Особливості розвитку дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення, поняття, причини та симптоматика.......................................................6

1.2. Психолого-педагогічна характеристика дітей з із загальним недорозвиненням мовлення І-ІІ рівня....................................................................13

1.3. Графомоторні порушення у дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовленняІ-ІІ рівня…………………………………………...17

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ГРАФОМОТОРНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ І-ІІ РІВНЯ........................................................................................................................21

2.1. Організація дослідження сформованості графомоторних навичок.............21

2.2. Рівні сформованості графомоторних навичок...............................................24

РОЗДІЛ 3. ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ГРАФОМОТОРНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ І-ІІ РІВНЯ…………………………….....................................................................27

3.1. Дидактична модель розвиткуособливостей формування графомоторних навиків у дітей старшого дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення І-ІІ рівня...................................................................................................27

3.2. Динаміка рівнів сформованості графомоторних навичок у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення І-ІІ рівня..............29

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…..32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...……..34

ДОДАТКИ………………………………………………………………………....38

ВСТУП

Актуальність даного дослідження обумовлена ​​зростаючим числом дітей, що мають порушення графомоторних навичок, а також обмеженою кількістю посібників, що містять завдання корекції за даним напрямком. Проблема навчання майбутніх школярів графічним навичкам письма займає особливе місце в системі підготовки та навчання дитини в школі. Це пов'язано з тим, що для більшості дітей найскладнішим предметом в початковій школі є письмо. Відомо, що письмо являє собою результат свідомої психічної діяльності, а оволодіння цією навичкою передбачає взаємодію цілого ряду психофізіологічних компонентів. Обов'язковими умовами для їх злагодженої роботи є:досить стійка увага дитини, нормальний розвиток фонематичного сприйняття,звуковимовлювальна, просодична, лексична і граматична сторони мовлення[24].

Необхідна при навчанні письму асоціація зорових і слухо-мовнорухових уявлень з кінестетичним образом букв забезпечується складними міжаналізаторними взаємовідносинами, в яких функціональні можливості рухового аналізатора відіграють значну роль. За М.О. Бернштейном, управління рухами здійснюється різними рівнями мозку, які в онтогенезі структурно і функціонально оформлюються поступово, взаємодіючи в певних ритмах, характерних для тих чи інших видів діяльності. Зокрема, він вважає, що м'язова активність при письмі «дуже ритмічна і протікає як пружне коливання по майже чистій синусоїді-найелементарнішій з усіх кривих коливального руху» [5].

Навички письма у багатьох дітей формуються з тими чи іншими труднощами і особливе значення дана проблема набуває щодо дітей з порушеннями мовлення.

Недостатній розвиток дрібної моторики, погана координація рухів, недостатність самоконтролю, просторово-часового орієнтування у дітей із загальним недорозвиненням мовлення може служити причиною моторної і оптичної дисграфії [7].

Мета дослідження – вивчення стану графомоторних навичок і визначення ефективних засобів щодо їх формування у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.

Об'єкт дослідження – рівень сформованості графомоторних навичок письма у дітей-дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.

Предмет дослідження – процес формування функціональної бази графомоторних навичок письма у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.

Гіпотеза – у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення відзначається несформованість функціональної бази графомоторних навичок, що вимагає спеціально організованої роботи з її розвитку.

Завдання дослідження:

1. Вивчити наукову літературу з проблеми розвитку графомоторних навичок у дітей із загальним недорозвиненням мовлення;

2. Провести експеримент, спрямований на вивчення сформованості функціональної бази графомоторних навичок у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення із нормальним мовленнєвим розвитком;

3. Визначити напрями корекційної роботи з формування і розвитку графомоторних навичок у дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

4. Провести формуючий експеримент.

Методи дослідження: аналіз літератури, спостереження, аналіз і синтез отриманих результатів.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ГРАФОМОТОРНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ І-ІІ РІВНЯ

1.1. Особливості розвитку дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення, поняття, причини та симптоматика

Під загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ) розуміються різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей з нормальним слухом та інтелектом порушено формування та розвиток всіх компонентів мовленнєвої системи. У терміні загальне недорозвинення мови констатується те, що мовленнєва функція неповноцінна цілком. Відзначається несформованість всіх систем мовлення – фонетичний, лексичний (словниковий запас), граматичний (правила словотворення і словозміни, правила зв’язку слів у реченнях) [18].

Фонетичні порушення характеризуються:

- відсутністю звуків мовлення;

- недиференційованою вимовою звуків;

- замінами звуків;

- нестійким вживанням звуків у різних словах.

Лексичні порушення характеризуються:

- бідністю предметного словника. Це проявляється в незнанні слів щоденного вжитку, частин предметів, тому діти не можуть назвати по картинках цілий ряд доступних своєму віку слів;

- обмеження використання і підбору прикметників, дієслів;

- трудністю використання антонімів;

- недостатнім вживанням в словнику узагальнюючих понять.

Складові порушення характеризуються помилками у передачі складової структури слів. Діти при вимові складів допускають: перестановку складів,додають зайві склади, скорочують слова так, замість балерина-бареліна, замість універмаг-унімак.

Разом з тим в картині ЗНМ у різних дітей є певні індивідуальні особливості. Р.Є. Левіна зі співробітниками розробила періодизацію проявів загального недорозвинення мовлення (ЗНМ): від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування (перший рівень загального недорозвинення мовлення) до розгорнутих форм зв'язного мовлення з елементами фонетико-фонематичного і лексико-граматичного недорозвитку (третій рівень). Перехід з одного рівня на інший визначається підвищенням мовленнєвої активності, появою нових мовленнєвих можливостей. Індивідуальний темп просування дитини залежить від тяжкості первинного дефекту і його форми [15].

За останні роки медична та педагогічна статистика, а також безпосередня практика роботи в дошкільних закладах підрозділяють ЗНМ за клінічним складом на три основні групи:

- неускладнений варіант загального недорозвинення мовлення, коли відсутні явно виражені вказівки на ураження нервової системи і недорозвинення всіх компонентів мовлення у дітей супроводжується «малими неврологічними дисфункціями»;

- ускладнений варіант загального недорозвинення мовлення, коли власне мовленнєвий дефект поєднується з низкою неврологічних і психопатологічних синдромів;

- грубе і стійке недорозвинення мовлення, обумовлене органічним ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку [20].

Проаналізуємо характерні відхилення у формуванні кожної сторони мовлення у дітей із ЗНМ.

Відхилення у формуванні звукової системи мовлення проявляються у несформованості звукових образів слів, складової будови, всіх фонематичних процесів.

Відхилення у формуванні словника проявляються в недостатньому засвоєнні значень слів, бідності, обмеженості активного словника, непропорційній представленості в словнику дітей різних частин мовлення, заміні одних слів іншими (вербальні парафазії), недостатності в словнику похідних слів, труднощах актуалізації добре знайомих за значенням слів.

Відхилення у формуванні граматичної будови проявляються в недостатньому засвоєнні значення граматичних форм, неправильному використанні граматичних форм у власному мовленні (всі слова можуть використовуватись у нульових формах, або одні закінчення замінюються іншими).

Дітям з ЗНМ притаманні специфічні відхилення в засвоєнні синтаксису: не засвоюється структура речення, слова не об'єднуються в речення, часто пропускаються головні чи другорядні члени речення, спостерігається спотворення речень за змістом, обмеженість, бідність синтаксичних конструкцій, недостатня сформованість синтаксичних операцій, неспроможність поширити, або звузити речення.

Всі перераховані недоліки в формуванні фонетико-фонематичної, лексичної і граматичної системи мовлення свідчать про системне порушення мовлення і є характерними для дітей з ЗНМ.

Треба зазначити, що неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування інтелектуальної, сенсорної, аферентно-вольової сфер у дітей з ЗНМ. Це пояснюється взаємозв'язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами психічного розвитку. Сукупність цих факторів впливає на процес оволодіння дитиною навиком графічної діяльності і письма, які особливо важливі для успішного навчання.

На основі психолого-педагогічного аналізу різних форм мовної патології в дошкільному віці Р.Є. Левіна і колектив наукових співробітників НДІ дефектології АПН СРСР (Г.І. Жаренкова, Г.А. Каші, Н.А. Нікашина, Л.Ф. Спірова, Т.Б. Філічева, Г.В. Чіркіна, А.В. Ястребова та ін) в 1961 році виділили системне порушення, кваліфіковане як загальне недорозвинення мовлення [24].

Загальне недорозвинення мовлення – різні складні мовленнєві розлади,при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до її звукової і смислової стороні, при нормальному слуху та інтелекті.

Вперше теоретичне обґрунтування загального недорозвинення мовлення було сформульовано в результаті багатоаспектних досліджень різних форм мовленнєвої патології у дітей дошкільного та шкільного віку, проведених Р.Є. Левіною [24] ​​і колективом наукових співробітників НДІ дефектології (Г.І. Жаренкова, Г.О. Каші, Н.А. Нікашина, Л.Ф. Спірова та ін) в 50-60 -х роках XX ст. Відхилення у формуванні мовлення стали розглядатися як порушення розвитку, що протікають за законами ієрархічної будови вищих психічних функцій. З позицій системного підходу було вирішено питання про структуру різних форм патології мовлення залежно від стану компонентів мовленнєвої системи [27].

Правильне розуміння структури ЗНМ, причин, що лежать в його основі, різних співвідношень первинних і вторинних порушень необхідно для відбору дітей у спеціальні установи, для вибору найбільш ефективних прийомів корекції і для попередження можливих ускладнень в шкільному навчанні. Поняття загального недорозвинення мовлення (ЗНМ) і в даний час активно використовується для формування логопедичних груп дітей при дошкільних установах. Загальне недорозвинення мовлення може спостерігатися при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, а також ринолалії, дизартрії – у тих випадках, коли виявляються одночасно недостатність словникового запасу граматичної будови і прогалини в фонетико-фонематичному розвитку.

Незважаючи на різну природу дефектів, у дітей з ЗНМ є типові прояви, що вказують на системні порушення мовленнєвої діяльності:

- більш пізній початок мовлення: перші слова з’являються до 3-4, а іноді і до 5 років;

- мовлення аграматичне і недостатньо фонетично оформлене;

-експресивне мовлення відстає від імпресивного, тобто дитина, розуміючи звернене до нього мовлення, але не може сама правильно озвучити свої думки;

- мовлення дітей з ЗНМ малозрозуміле. Р.Є. Левіна виділила три рівня мовленнєвого розвитку, які відображають типовий стан компонентів мовлення у дітей з ЗНМ: дітей з ЗНМ слід відрізняти від дітей, що мають подібні стани – тимчасову затримку мовленнєвого розвитку. При цьому слід мати на увазі, що у дітей з ЗНМ в звичайні терміни розвивається розуміння побутово-розмовної мови, інтерес до ігрової та предметної діяльності, емоційно вибіркове ставлення до навколишнього світу.

Професор Р.Є. Левіна, вивчаючи найбільш важкі мовленнєві розлади, виділила і детально описала таку категорію дітей, у яких спостерігається недостатня сформованість всіх мовленнєвих структур [24].У дітей даної групи в більшій чи меншій мірі виявляються порушеними вимова і розрізнення звуків, недостатньо повноцінно відбувається оволодіння системою морфем, а, отже, погано засвоюються навички словозміни і словотворення, словниковий запас відстає від норми за кількісними показниками, страждає зв’язне мовлення. Таке системне порушення отримало назву «загальне недорозвинення мовлення». За своїм клінічним станом ця категорія об'єднує різних дітей. Так за даними Є.М. Мастюкова [46]. серед них можна виділити:

- так званий неускладнений варіант ЗНМ, коли відсутні явно виражені вказівки на ураження ЦНС. Недорозвинення всіх компонентів мовлення у дітей супроводжується малими неврологічними дисфункціями, такими як: недостатня регуляція м'язового тонусу, неточність рухових диференціювань та ін.; у дітей спостерігається деяка емоційно-вольова незрілість, слабка регуляція довільної діяльності;

- ускладнений варіант загального недорозвинення мовлення, коли власне мовний дефект поєднується з низкою неврологічних і психопатологічних синдромів, таких як: синдром підвищеного черепного тиску, церебростенічні і неврозоподібні синдроми, синдроми рухових розладів. У дітей цієї групи відзначається вкрай низька працездатність, порушення окремих видів гнозису і праксису, грубе і стійке недорозвинення мовлення, обумовлене органічним ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку. Як правило, цю групу складають діти з моторною алалією. Загальне недорозвинення мовлення клінічно може проявлятися різноманітно. Ці прояви схематично діляться на три основні групи:

-у дітей першої групи мають місце ознаки лише загального недорозвинення мовлення (ЗНМ), без інших виражених порушень нервово- психічної діяльності. У цих дітей відсутні локальні ураження центральної нервової системи. Відсутність парезів та паралічів, виражених підкоркових і мозочкових порушень свідчать про збереження у них первинних зон мовнорухового аналізатора. Але, незважаючи на відсутність нервово-психічних порушень у дошкільному віці, діти цієї групи ЗНМ потребують тривалої логопедичної роботі, а надалі – особливих умов навчання [36].

Це неускладнений варіант загального недорозвинення мовлення. У цих дітей відсутні локальні ураження центральної нервової системи. У них в анамнезі немає чітких вказівок на виражені відхилення в протіканні вагітності та пологів. Лише в однієї третини обстежуваних в докладній бесіді з матір'ю виявляються факти нерізко вираженого токсикозу другої половини вагітності або нетривалої асфіксії в пологах. У цих випадках часто можна відзначити недоношеність або незрілість дитини при народженні,її соматичну ослабленість в перші місяці і роки життя, схильність до дитячих і простудних захворювань [27].

У психічному образі цих дітей відзначаються окремі риси загальної емоційно-вольової незрілості, слабка регуляція довільної діяльності. Відсутність парезів та паралічів, виражених підкоркових і мозочкових порушень свідчить про збереження у них первинних (ядерних) зон мовно-рухового аналізатора. Відзначаються ж малі неврологічні дисфункції, які в основному обмежуються порушеннями регуляції м'язового тонусу, недостатністю тонких диференційованих рухів пальців рук, не сформованістю кінестетичного і динамічного праксису. Це, переважно, дизонтогенетичний варіант загального недорозвинення мовлення.

У дітей другої групи ЗНМ мовленнєві розлади поєднується з низкою неврологічних і психопатологічних синдромів. При неврологічному обстеженні дітей 2-ї групи ЗНМ виявляється яскраво виражена неврологічна симптоматика, яка свідчить не тільки про затримку дозрівання центральної нервової системи, а й про негрубі пошкодженні окремих мозкових структур. Серед неврологічних синдромів у дітей 2-ї групи ЗНМ найбільш частими є наступні:

- синдром підвищеного внутрішньочерепного тиску;

- церебрастенічний синдром, що виявляється у вигляді підвищеного нервово-психічного виснаження, емоційної нестійкості, у вигляді порушень функцій активної уваги, пам'яті;

- синдроми рухових розладів характеризуються змінами м'язового тонусу, нерідко вираженими порушеннями рівноваги та координації рухів [22]. Багато дітей цієї групи відрізняються загальною моторною незграбністю, вони насилу перемикаються з одного виду руху на інший. Можуть спостерігатися також неврозоподібні синдроми у вигляді тиків м'язів обличчя, що переходить до стійкого енурезу. Зазначені порушення зазвичай поєднуються з недостатністю фонематичного сприйняття. Незрілість емоційно-вольової сфери у цих дітей зазвичай поєднується з низькою розумовою працездатністю, емоційною лабільністю, іноді – іноді загальмованістю, підвищеною афективною збудливістю, нерідко з рисами пустотливості і переважанням підвищеного фону настрою по типу ейфорії. Для деяких з них, навпаки, характерні невпевненість, повільність, несамостійність. Ці діти зазвичай мляві і безініціативні. Їх діяльність носить непродуктивний характер. Діти цієї групи зазвичай відчувають виражені труднощі при навчанні їх розумінню кількісних відносин, уявлень про число і про натуральний ряд чисел. Катамнестичне вивчення цих дітей у процесі їх навчання у спеціальній школі виявляє у них виражені та стійкі труднощі в засвоєнні математики [17].

У дітей третьої групи має місце найбільш стійке і специфічне мовленнєве недорозвинення, яке клінічно позначається як моторна алалія.