12.) Теоретичні моделі та методи соціальної роботи. Методи і технології соціальної роботи за напрямами теоретичних моделей.

Основні моделі теоретичного обгрунтування практики соціальної роботи відображають не тільки результати наукових пошуків вчених різних шкіл, але і її еволюцію, зміни в самому змісті і формах соціальної роботи.

Кожна модель містить деякі теоретичні положення, зв'язок із суміжними науками про людину і суспільство, природними та соціокультурними основами життя, а також припускає цілком певний зміст соціальної роботи, методи і форми сприяння нужденним, профілактику криз, що виникають у клієнтів.

Всі ці моделі можуть бути зведені до трьох груп теорій:

- Психолого-орієнтовані;

- Соціолого-орієнтовані;

- Комплексно-орієнтовані.

Аналіз сучасних теорій соціальної роботи дозволяє зробити висновок про те, що значна їх частина зросла з соціологічних концепцій того чи іншого характеру. Важливо встановити зв'язок цього теоретичного знання з основними напрямками практичної діяльності соціальних працівників.

Соціологія «тяжіє» до тих теоріям соціальної роботи, які спрямовані переважно на так звану структурну соціальну роботу, яка передбачає, перш за все, участь соціальних працівників в оптимізації діяльності установ соціальної сфери, що забезпечують, по-перше, соціальний захист та підтримку різним соціальним групам нужденних, по-друге, підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві в цілому. У зв'язку з цим об'єктом соціологічного аналізу є також і соціальні передумови, умови здійснення соціальної роботи, технології соціальної допомоги конкретним людям.

13.) Особливості суспільної допомоги і соціальної роботи. Клієнти суспільної допомоги і соціальної роботи

У процесі розвитку соціальної роботи сформувалися теорія імпаурменту (англ. Empowerment - наснаження, активізація, повноваження клієнта), теорія ярликів, орієнтована на завдання робота та ін.

У визначенні наукового статусу соціальної роботи простежуються такі підходи:

Погляд на соціальну роботу як на прикладну дисципліну, зорієнтовану на вивчення проблем соціального розвитку. Російські вчені часто вживають на позначення її поняття «соціономія» - прикладна наука, предметом якої є фахова допомога нужденним, а також проблеми людини і технології їх розв'язання.

Розуміння соціальної роботи як науки, що охоплює фундаментальну і прикладну тематики, вироблення і систематизацію знань про соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність. Прихильники цього підходу розрізняють у соціальній роботі як науці три рівні:

· теоретико-методологічні проблеми і концептуальні засади;

· спеціальні теорії, що становлять наукові основи надання соціальної допомоги, сприяння різним категоріям населення (галузеві, або теорії соціальної роботи середнього рівня);

· техніко-технологічні, емпіричні знання, які висвітлюють проблеми соціального проектування оптимальних форм організації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів.

Такий поділ наукових знань спирається на прийняту у філософії класифікацію теорій у певній науці. Проте розмежування у соціальній роботі як у прикладній науці «методології» і «технології» не є виправданим.

КЛІЄНТ соціальної роботи — індивід, група людей, сім'я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи.

На різних етапах розвитку соціальної роботи це поняття виражало дещо різний зміст. Найчіткіше еволюція його простежується в теорії і практиці соціальної роботи в США. На початку XX ст. клієнтами американських соціальних працівників були переважно емігранти, котрим важко давалися адаптація до нового соціокультурного оточення, інтеграція в нову суспільну систему. У 30-ті роки, з настанням великої економічної депресії, основною соціальною проблемою була бідність, а клієнтами соціальних служб — малозабезпечені люди, які опинилися за межею бідності. Ключове завдання соціальної роботи з ними полягало в наданні матеріальної та моральної підтримки. Після Другої світової війни американські соціальні служби зосередилися на роботі з представниками середнього класу, особисті проблеми яких були пов'язані насамперед із стосунками у сім'ях і відносинами у мікросередовищах. Відтоді провідне завдання соціальних працівників полягає у спільному з клієнтом пошуку засобів зміни сценарію життя сім'ї і

14). Проблема соціальної діяльності з людьми що мають функціональні обмеження. Надання допомоги в соціальній сфері людям з обмеженими можливостями

Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями:

1) вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

2) проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворювань;

3) побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам самообслуговування та нормам елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

4) проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;

б) здійснення психолого-педагогічної корекції роботи;

6) організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;

7) розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;

8) формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;

9) організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб

Правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1) ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання, виховання та догляду;

2) на основі спеціальних рекомендацій, порад і методик поступово і цілеспрямовано:

— навчати дитину альтернативних способів спілкування;

— навчати основних правил поведінки;

— прищеплювати навички самообслуговування;

— розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

— виявляти та розвивати творчі здібності дитини

15.) Особливості соціально-психологічної допомоги ВІЛ/СНІД інфікованим людям. Форми і методи соціальної роботи

].

Надання соціальної підтримки може здійснюватись за такими напрямами:

- здійснення соціального обслуговування дітей, сімей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, шляхом надання їм доступних безкоштовних індивідуальних, сімейних, групових соціальних послуг. Основні завдання: -надання соціально-педагогічної, соціально-психологічної та соціально-економічної (за кошти благодійної організації) допомоги сім`ям з дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, дітям-сиротам, які живуть з ВІЛ/СНІД, за їх потребою;

- здійснення соціального супроводу сімей з дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, за контрактами та індивідуальними планами супроводу;

- надання соціальної підтримки ВІЛ-позитивним вагітнім жінкам та породіллям, в тому числі на території спеціалізованих медичних установ;

- здійснення індивідуальної підготовки дітей з проблемами ВІЛ/СНІД до перебування в організованих дитячих колективах;

- залучення сімей з дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, до участі в соціально-культурологічних заходах в територіальній громаді міста Києва;

- формування умов для надання соціальних послуг сім'ям на районному рівні з використанням ресурсів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді [2, с. 41-47].

Надання психосоціальної допомоги є важливим аспектом відходу як на інституційному рівні, так і на рівні співтовариства. У лікарнях і клініках може бути необхідно виділити спеціальні приміщення, щоб забезпечити приватність і конфіденційність [6, с.496].

Постійне накопичення знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачують способи, методи проникнення людини у різні сфери суспільного життя. Існують різні класифікації методів залеж­но від ознак, що покладені в їх основу: ступінь загальності, пошире­ність, зміст і характер діяльності та ін. За першою ознакою виділя­ють всезагальні (філософські), загальнонаукові та спеціальні методи.

Всезагальний (філософський) метод становить єдність методоло­гічної і світоглядної позиції суб'єкта у різних видах діяльності. Інак­ше кажучи, він вбирає у себе багатство загальнонаукових і конкрет­них методів подібно до того, як загальне вбирає у себе посутні еле­менти особливого й одиничного.

Ці методи вивчають у відповідних фундаментальних та приклад­них науках. Коротко торкнемося їх суті.

Аналіз — це дослідження чогось, що ґрунтується на розкладанні (подумки) предмета, явища на складові, визначенні елементів цілого, розгляді їх властивостей.

Процедурою зворотного характеру є синтез — метод, коли знан­ня про предмет отримують шляхом поєднання його елементів і ви­вчення їх зв'язку. Тому в практичній пізнавальній діяльності аналіз і синтез поєднуються.

Індукція — логічне розмірковування, що рухається від тверджень емпіричного, конкретного, вужчого характеру до більш широкого.

Дедукція (виведення) — розмірковування, що дає змогу за певни­ми правилами логіки робити висновки з деяких тверджень та їх ком­бінацій. Вони не можуть бути більш загальними, ніж посилання (ак­сіоми, постулати, принципи), які ведуть до них. Виходячи з певної системи їх подібності, можна передбачити наслідки, що з них випли­вають.

Спостереження — свідоме і цілеспрямоване сприйняття дійснос­ті. Воно буває простим (звичайним) і складним, включеним (безпо­сер