60.) Негативні і позитивні стереотипи сприйняття людей похилого віку оточуючими. Особливості взаємодії зі старими людьми

у, яка відділяє старість від зрілого віку який завжди можливо через великі індивідуальних відмінностей кожного окремої людини, як-от характер, фізичні дані, психологічна і психічна стійкість. Наприклад, поступове ослаблення принаймні старіння процесів сприйняття й складне становище рухової активності поєднуються ми інколи з дуже неоднозначною картиною змін - у області інтелекту, пам'яті та інших психічних функцій. Відомі факти високої творчу активність та продуктивності вчених, митців та інших професій у похилому, а й у похилому віці.

З позицій молодих, погляди життя мають найчастіше позитивного заряду: в цій групи населення все головні звершення попереду, чому виникає психічний станобращенности у майбутнє та відповідне цього стану поведінка.

Цілком по-іншому інтерпретується перспектива життєвої дуги з погляду літньої людини: кінець його життя то це вже реальна і близька перспектива, тому вектор інтересів зміщується на аналізування минулого, психологічну підготовку зникнення із цивілізованого життя.

>Стереотип старості, що сформувався у цьому чи іншому суспільстві, є відбитком становища осіб похилого віку, які у це товариство живуть. Кожне суспільство загалом створює свій стереотип літньої людини, риси якого екстраполює потім протягом усього категорію літнього й старечого населення.

Позитивний стереотип. У його основі лежать цінність життєвого досвіду і мудрості осіб похилого віку, потреба у повагу до них і відповідної опіки.

Негативний стереотип. На літньої людини дивляться, як на непотрібного, зайвого, непотрібного, «нахлібника», яке досвід розцінюють як застарілий і непридатний на справжніймомент[16].

У суспільстві найбільшраспространен негативний погляд на старість. Цьому сприяє те що, що хворобливі форми психічного старіння завжди відкриті і зустрічаються часто, як і того, що сьогодні практично завжди старіння супроводжується фізичним і психічної хворобливістю. Фактично, як стверджує відомийгеронтопсихиатрН.Ф. Шахматов, старість у тому мірою болючавсегда[17]. Поборники такого погляду старіння бачать у особистості старої людини обов'язкове ослаблення інтелекту, пам'яті, освіту характерологічних пороків, як-от скнарість, консерватизм, сварливість тощо. Прояв психічного занепаду знаходить своє вираження у обмеження кола інтересів, пасивності, психічної млявості.

Інший крайньої погляду на старість дотримуються дослідники, схильні вихваляти старість. Підстави при цьому представляють ті спостереження надстареющими людьми, у яких впадає правді в очі невідповідність між духовної і зниження фізичної еволюцією людини, які показують, що регресивним змін піддається лише біологічний організм, а духовний, і інтелектуальний потенціал як не знижується, а й навіть і зростати. Інакше висловлюючись, фізичне ослаблення компенсується високим духовним підйомом. ЯкН.Ф. Шахматов, нерідко похилого віку кажуть, що на старості вони вперше переживають почуттяудовлетворенности собою і злочини оточуючими. Водночас що неспроможні знайти кращого визначення для свого майна, ніжсчастливое[18].

Отже, серед що така осіб похилого віку спостерігається феномен щасливу старість як форми сприятливого психічного старіння, коли довге життя приносить нові позитивні емоції. Можна говорити активному розумовому процесі у людей цієї групи, направленому влади на рішення питань розуміння сенсу власного існування, пізнання себе. Результатом такого осмислення є вироблення нової ціннісної життєвої установки, в основі якої становить повне згоду із собою, з зовнішнім світом, з природним ходом подій.

І, нарешті, третя група дослідників знаходять у старості як негативні, і позитивні моме