3)Поясніть вплив генетичних факторів та нездатність до навчання.Опишіть синдром дефіциту уваги та гіперактивності.Психогенетика обдарованості.

Одним з проявів порушень психічного розвитку дитини, що може бути обумовлено генетичними факторами, є нездатність до навчання. Найбільш докладно вплив генетики вивчено для однієї з форм дислексії, яка пов'язана зі специфічною нездатністю до читання, зокрема, нездатністю зіставити написані і сказані слова. Така форма дислексії може передаватися у спадок, і на даний момент ведуться активні пошуки гена, відповідального за виникнення цього порушення. На сьогоднішній день отримані докази того, що одну з ділянок хромосоми 6 може бути пов'язаний з цією формою дислексії.

Таке захворювання, як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), діагностується у 6-10% дітей, також обумовлено генетичними змінами. Проявами цього синдрому є рухове занепокоєння, легка відволікання, імпульсивність поведінки дитини. Даний розлад найчастіше виникає у разі генетичної схильності дитини: так, на думку дослідників, успадкованого СДУГ становить від 60 до 80%. Вивчення прийомних дітей, страждаючих цим синдромом, показало, що у їх біологічних родичів він відзначався частіше, ніж у прийомних батьків. Слід зазначити, що СДУГ часто поєднується з іншими психічними порушеннями, наприклад, депресією, асоціальною поведінкою, згаданої вище дислексією, що дозволяє робити висновки про наявність загальних генетичних основ у цих розладів.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (ADD-attention deficit disorder) у дітей – це неможливість утримати увагу на діяльності до її закінчення, слабка пам'ять, повільні розумові процеси, при цьому інтелект може бути нормальним.

Великою проблемою є те, що такі діти відрізняються підвищеною відволікаємостю і нездатністю до діяльності, що вимагає пізнавальних, вольових зусиль. Створюється враження, що їм нецікаво саме спілкування з дорослими, спільні ігри важчими, так як швидке переключення уваги не дає можливості дитині запам'ятати і алгоритмизувати дії, тим не менш, дитина добре сконцентрована на тому, що вона миттєво хоче. При відмові в проханні, такі діти легко виходять з себе, впадають в істеричний плач, важко заспокоюються, як ніби застряють в ситуації і сприймають її як постійний стан. Їм важко виконувати завдання дорослих, тому що відсутнія включеність в батьків: батьки як би самі по собі, а дитина живе в своєму світі і на своїй хвилі, яка випадає з контексту дійсності. Тому, будь-яка прохання для дитини – це посягання на його світ, і часто такі діти так протестують проти будь-якої команди.

Обдарованість дітей може бути встановлена ​​і вивчена тільки в процесі навчання і виховання, в ході виконання дитиною тієї або іншої змістовної діяльності. Прояви розумової обдарованості у дитини пов `язані надзвичайними можливостями дитячих років життя. Потрібно мати на увазі, що в ранні дошкільні роки стрімке розумовий розвиток відбувається у всіх дітей, надаючи вирішальний внесок дитячих років у становлення інтелекту

4)РОЗКРИЙТЕ ПСИХОГЕНЕТИКУ АНОМАЛЬНОЇ І ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ:ГЕННІ МУТАЦІЇ,ПОВ*ЯЗАНІ З ПІДВИЩЕНОЮ АГРЕСИВНІСТЮ,ГЕНЕТИЧНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДО АЛКОГОЛЮ І ФАРМОКОЛОГІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ.РОЛЬ СПАДКОВИХ ФАКТОРІВ У ВИПАДКУ ЖІНОЧОГО І ЧОЛОВІЯОГО ГОМОСЕКСУАЛІЗМУ.

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини для такої поведінки. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижк

Генні мутації - будь-які зміни всередині гена; серед генних мутацій виділяють групу точкових (точкових) мутацій, що полягають у зміні однієї пари основ ДНК.

Генні мутації, що виникають під час формування гамет,передаються всім клітинам нащадків і можуть впливати на подальшу долю виду. Соматичні генні мутації, що відбуваються в організмі, успадковуються тільки тими клітинами, які утворюються з мутант-ної клітини в результаті мітозу. Вони можуть надати вплив натой організм, в якому вони виникли, але зі смертю даної особини зникають з генофонду популяції.

Алкоголізм звичайно формується при наявності певних факторів генетичної і біохімічної схильності. Спадкова схильність до розвитку алкогольної залежності відноситься до полігенною. Основні напрямки у вивченні спадкової схильності до алкоголізму пов'язані з дослідженнями ролі генетичних факторів, що детермінують дію алкоголю на рецептори головного мозку і його метаболізм в організмі. езультати останніх досліджень підтверджують, що схильність алкоголізму асоційована з підвищеною толерантністю до етанолу, тобто з більш високими порогами чутливості ЦНС до алкоголю.

В даний час активно вивчають дії алкоголю на різні структури ЦНС. Відомо, що алкоголь робить свій вплив, взаємодіючи з рецепторами різних нейромедіаторів. ецепторов нейромедіаторів ЦНС генетично детерміновані, тому виникнення мутацій в них може служити однією з причин спадкової схильності до алкоголізму. Зокрема, встановлено асоціація алкоголізму з певними алелями генів рецепторів у-аміномасляної кислоти і дофаміну ЦНС.

Гомосексуалізм, також гомосексуальність (грец. homois — подібний і лат. seksus — стать) — одна з форм сексуальної орієнтації людини, стан людини, яка пов'язує свою психоемоційну і сексуальну сферу із особами своєї статі[1].

У широкому розумінні гомосексуальність людини — один із різновидів сексуальності, складовими якої є гомосексуальна орієнтація (сексуальний потяг до осіб своєї статі), гомосексуальна ідентичність (усвідомлення себе як особи гомосексуальної орієнтації) та гомосексуальна поведінка (сексуальна практика з особами своєї статі). У вузькому сенсі термін «гомосексуальність» використовують для позначення емоційного, романтичного, еротичного або сексуального потягу тільки і виключно до осіб своєї статі[2]. Відповідно, гомосексуалами називають чоловіків та жінок, котрих протягом тривалого періоду часу приваблюють у сексуальному плані переважно особи однієї з ними статі[3].

5.) Розкрийте психогенетику індивідуального розвитку: проблему біологічного дозрівання і психічного розвитку; психогенетику рухових функцій; смаку, нюху, зору, слуху, музичних здібностей, темпераменту, ліворукості та шкірно-гальванічних реакцій.

V. Біологічне дозрівання

Хоча події пубертатного періоду взаємопов'язані й відбуваються з достатньо однорідною послідовністю, хронологічний вік не є найкращим показником того, коли ці зміни почнуться або закінчаться. Дванадцятирічна дівчинка, наприклад, може бути статево незрілою та зовні дитиноподібною на початку свого бурхливого зростання, мати малорозвинені груди і лобкове волосся, або в неї можуть сформуватися дорослі вторинні статеві ознаки, початися менструація, і вона може бути майже цілком розвиненою. Отже, події пубертатного періоду в підлітковому віці краще характеризуються поняттям біологічного дозрівання.

А. Показники

Кілька показників використовуються для позначення прогресування біологічної зрілості й розвитку від дитини до дорослої особи. Вимірювання на основі розвитку вторинних статевих ознак і першої менструації найкорисніші у період статевої зрілості, тоді як за кістяковим, або кістковим віком можна оцінювати біологічну зрілість особи від раннього дитинства до підліткового віку. Оцінка кістякового віку однак є технічно складною процедурою, що потребує рентгенівських знімків кисті й зап'ястка. Статеве дозрівання можна визначити оглядом або з власного повідомлення; вік початку першої менструації можна отримати проспективно (у лонгітюдних серіях), ретроспективно або методом статус-кво (так/ні) серед досліджуваної сукупності.