44.) Теоретичні моделі птср

Через війну багаторічних досліджень розроблено кілька теоретичних моделей, серед яких можна назвати:психодинамический, когнітивний,психосоциальний і психобіологічний підходи і розроблену останніми рокамимультифакторную теорію ПТСР.

До психологічним моделям можна віднестипсиходинамические, когнітивні і психосоціальні моделі. Вони мусили розроблено у процесі проведення аналізу основних закономірностей процесу адаптації жертв травмуючих подій до життя. Дослідження засвідчили, існує тісний зв'язок між способами виходу з кризової ситуації, способами подолання стану посттравматичного стресу (усунення і всіляке уникнення будь-яких нагадувань про травмі, заглибленість в роботу, алкоголь, наркотики, прагнення ввійти до групи взаємодопомоги тощо. буд.) і успішністю наступної адаптації. Встановлено, що, можливо, найефективнішими є дві стратегії:

1) цілеспрямоване повернення до спогадів протравмирующем подію із його аналізу та повного усвідомлення всі обставини травми;

2) усвідомлення носієм травматичного досвіду значення травми.

45.) Вікові та індивідуальні особливості переживання ПТСР

Це захворювання розвивається, якщо людина пережила реальну або потенційну загрозу життю. Також цьому ризику піддаються свідки страшних подій і люди, які мали справу з їх наслідками наслідками (зокрема, працівники аварійних служб і співробітники правоохоронних органів, медичні працівники, волонтери). Буває, що ПТСР відчувають близькі та друзі людей, які пережили травму.

Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть з'являтися ніби нізвідки, а можуть «запускатися» чимось, що нагадує людині про страшну подію, якось пов’язано з нею: місце події, шум, запах, певні слова чи óбрази уяви.

При тому, що кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:

• нав’язливе намагання «переосмислити» неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);

• прагнення уникати того, що нагадує про травму

46.) Психологічні аспекти тероризму

фактори, які приводять людину до тероризму. Ними є:

1. Рання соціалізація;

2. Нарцистичні порушення;

3. Конфліктні ситуації, особливо конфронтація з поліцією;

4. Особисті зв’язки із членами терористичних організацій.

Шо робить висновок, що терористами стають вихідці з груп ризику, які з дитинства зіштовхнулися із проблемою самооцінки. Ідентифікація з терористичною групою забезпечує таким людям соціальну роль, хоча й негативну. Порвати з групою для терориста майже неможливо – це рівнозначно психологічному самогубству. Уявлення терориста можна уподібнити до уявлень деяких жінок, які підтримують невдалий шлюб, усвідомлюючи, що це краще, ніж бути незаміжніми. Для терориста покинути організацію означає втратити самоідентичність. Терорист має настільки низьку самооцінку, що для нього відмовитися від наново знайденої самоідентифікації практично неможливо. Ці зовсім не авторитарні люди стають, таким чином, членами жорстко авторитарних груп. Включаючись у таку групу, вони знаходять захист від страху перед авторитаризмом. При цьому будь-який напад на групу сприймається ними як напад на себе особисто. Відповідно, будь-яка акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. Про це варто пам’ятати, організовуючи боротьбу з терористичними організаціями В міру того, як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює абсолютистську риторику. Світ для нього розпадається на своїх