Кафедра теорії і методики фізичного виховання лекція № 8 для студентів і курсу спортивного факультету

Тема: Управління в процесі фізичного виховання.

Виконавець:

доцент Петришин Ю.В.

Л ь в і в - 2000

План.

1. Планування у фізичному вихованні.

2. Контроль у фізичному вихованні.

1. Як вказує закон України “Про освіту” - метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

Відповідно з цим загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини, як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними потребами обсягу знань, фізичне вдосконалення.

Як свідчать енциклопедичні словники, план - це заздалегідь визначений порядок, послідовність здійснення накресленої на конкретний період програми (роботи) з вказівкою її мети, змісту, об’ємів, методів, матеріальних і фінансових засобів, термінів виконання.

Тому функції педагогічного планування ФВ полягають у передбачені очікуваного результату і логічно-формалізованому “проектуванні” того як буде (повинен) розгортатися процес ФВ в конкретних умовах на основі загальних закономірностей.

Планування навчально-виховного процесу з предмету “ФК” суттєво відрізняється по своєму змісту від планування по інших навчальних предметах. Це обумовлено специфікою навчання руховим діям і необхідністю поруч з рішенням освітніх та виховних задач цілеспрямовано впливати на фізичний розвиток учнів.

Процес планування ФВ знаходить своє відображення в конкретних документах планування: державних і тих, що складає безпосередньо сам вчитель. Тому в практиці під плануванням розуміють складання методично обгрунтованої документації, що формує систему навчання і виховання. Реальне планування потребує добре організованого обліку.

Якщо за умови сумлінної реалізації планів кінцеві результати суттєво відрізняються від запланованих, то це свідчить про помилки в системі планування. При цьому перевіряють:

— чи всі несприятливі фактори враховані при плануванні;

— піддають ревізії систему педагогічного впливу.

Оцінюють

— реальність висунутих педагогічних завдань (Б.М.Шиян, 1993).

Планування завершується підсумковим контролем, що є вихідними даними для планування наступного циклу (навчального року, навчальної чверті, системи уроків).

Таким чином, планування і облік взаємопов’язані дії по забезпеченню ефективності ФВ учнів. Постійний зв’язок планування і обліку обумовлюють одну з головних вимог до планування.

Отже, планування повинно:

• забезпечувати можливість оперативного внесення коректив;

• спиратися на загальні і методичні принципи ФВ;

• бути цілеспрямованим і перспективним;

• бути реальним;

• бути конкретним;

• бути наочним.

Системний підхід лежить в основі всієї методології наукового пізнання та сучасної соціальної практики. В основі системного підходу знаходиться розглядання об’єктів як систем. Системний підхід потребує розкриття цілесності об’єкту, виявлення всіляких типів зв’язку в ньому та зведення їх в єдину теоретичну картину.

Таким чином системне планування полягає в передбачені і проектуванні всіх факторів, які обумовлюють існування ФВ як системи.

Модельні характеристики фізичного вдосконалення випускників навчально-виховних закладів 3-х ступенів (початкова школа, основна школа, старша школа) закладені в програмі “Комплексні програми середньої загальноосвітньої школи. Фізична культура 1-11 класи”.

В процесі навчання руховим діям вирішуються завдання забезпечення “базової” рухової підготовки - виховання “школи рухів”, тобто формування певного кола вмінь і навичок, необхідних для повсякденного побуту, праці, оборонної, спортивної та інших видів діяльності.

Засвоєні різноманітні фізичні вправи в свою чергу є ефективним засобом зміцнення здоров’я і загартування, тренування і підвищення надійності всіх функцій та систем організму на всі роки життя.

Формування рухових вмінь і навичок - процес довготривалий, який требує сотень а інколи і тисячі повторень рухових дій. Велике значення мають при цьому такі фактори як попередній руховий досвід учнів, складність вправ, моторна обдарованість дітей, методика викладання, тощо.

Таким чином, в процесі ФВ необхідно керуватися принципом систематичності, передбачивши по станам навчання початкового розучування, поглибленого, деталізованого, закріплення і подальшого удосконалення рухової дії; концентрації певних фізичних вправ - учбових завдань на силу, гнучкість, стрибучість і інших з врахуванням їх прояву в конкретних основних рухових діях (стрибки, метання, лазання і т.д.).

З викладеного виходить, що засвоєння будь-якої нової вправи не повинно починатися з нуля, а з попередньої роботи над серіями спрямованих навчальних завдань по засвоєнню вихідних, проміжних і кінцевих положень засвоєнню деяких підводящих вправ, які систематизовані в вигляді “Програм вивчення рухових дій”. Програми вивчення - це система навчальних завдань, що дозволяє послідовно засвоїти основну рухову дію або серію вправ, які мають структурну подібність.

При системному плануванні недопустимо замикати процес навчання і тренування тільки на уроках ФВ. Успіх гарантується добре обгрунтованим зв’язком усіх форм занять: урочних та позаурочних.

Спроба поєднати всі форми рукхової активності в єдиному документі перспективного планування ФВ в школі зроблена Л.П.Матвєєвим (1991). Ми розглянемо урочні і позаурочні форми ФВ в наступному питанні лекції.

Здійснення реального планування навчально-виховного процесу з ФВ в загальноосвітній школі з врахуванням принципу систематичного підходу потребує наступних знань:

1. вікової динаміки розвитку різних рухових якостей;

2. рекомендації по об’єму і інтенсивності допустимих фізичних навантажень для учнів різних класів;

3. норми рухової активності по віковим групам;

4. загального режиму для школяра і місцю в ньому рухового режиму (різницю форм занять фізичними вправами);

5. механізмів засвоєння знань, формування рухових вмінь і навичок, технології розвитку рухових якостей;

6. методів організації навчально-виховного процесу, методів навчання, методів виховання;

7. приблизних норм дозування різних вправ: в уроці, в системі уроків;

8. видів контролю та критерії успішності, тестів фізичного розвитку і фізичної підготовленості (Г.В.Васильков, 1988).

Засвоєння цих знань забезпечується вивченням курсу “ТіМОФВ” школяра, накопиченням студентом різних методичних посібників, розробок, навчальних карток, картотеки літератури (під час семінарських, методичних та практичних занять, самостійної роботи).

Всі документи планування ФВ в школі поділяються на 2 групи: державні документи і документи, що складаються самим вчителем.

До державних документів планування ФВ відносяться: навчальний план (що зумовлює кількість годин, відведених на предмет “Фізична культура”; типова навчальна програма.

Згідно діючого навчального плану на вивчення предмету “ФК” відведено 2 год. в тиждень (68-72 год. в рік в залежності від класу).

ЗокономУкраїни “Про фізичну культуру і спорт” (ст.12) передбачено не менше 3 обов’язкових уроки з ФК на тиждень починаючи з 1995\1996 н.р. Сучасна типова навчальна програма діє в Україні з 1993 р. і має назву “Комплексні програми середньої загальної школи. Фізична культура 1-11 кл.

Постановка суспільством нових завдань щодо фізичного виховання, впровадження в навчальний процес передового досвіду сприяє удосконаленню програм, тобто їх постійній зміні.

Виходячи з положень Закону України “Про освіту”, який надає на підставі самоврядування навчально-виховних закладів, право загальноосвітнім школам самостійно планувати роботу і вирішувати питання навчально-виховної діяльності, в пояснювальній записці до Комплексної програми часто вживається такий термін як орієнтовний (орієнтовна сітка годин, орієнтовні вправи для розвитку рухових якостей, тощо).

Тому майбутньому фахівцю з ФВ доцільно знати підходи до розробки програми ФВ школярів, концепцію розробки цих документів. Історико-теоретичний аналіз шкільних програм з фізичної культури (Н.А.Карпушка, 1992) виявив наступні підходи в осмисленні мети та сутності шкільної ФК:

• освітній;

• екстенсивний;

• спортвино-орієнтовний;

• оздоровчий;

• діяльнісний.

Сутність освітнього підходу полягає з орієнтації ФВ в загальноосвітній середній школі на переважне засвоєння знань, рухових вмінь і навиків.

При екстенсивному підході головним є значущий тренувальний ефект, розвинуті кондиційні здібності та високий рівень розвитку рухових якостей за рахунок збільшення обов’язкових занять ФК.

В основі спортивно-орієнтованого підходу полягає раціональне поєднання класно-урочних та секційних форм занять урочно-тренувального типу, що забезпечує задоволення потреб і інтересів учнів, формування навичок систематично займатися обраними видами рухової активності.

При оздоровчому підході найвищою цінністю шкільної ФК є здоров’я учнів, високий рівень їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості. При такому підході шкільне ФВ мусить бути організоване як соворо деференційований та індивідуальний процес ФВ, що обумовлений реальними можливостями учнів і є гарантом в досягненні оздоровчого ефекту.

Діяльностний підхід розглядається як тісна органічна єдність двох основних компонентів: - орієнтація в просторі ФК і творча діяльність. Перший компонент повинен дати учням знання про всебічний розвиток людини з опорою на такі науки як теорія і історія фізичної культури і спорту, гігієни, психології і фізіології фізичного виховання, біомеханіка фізичних вправ. Другий компонент орієнтує процес ФВ на творче засвоєння способів рухової, фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, вміння їх використовувати при вирішенні оздоровчих, освітніх та виховних задач.

Згідно діючої державної програми з ФВ школярів обов’язковими для вчителя є календарний план на півріччя та план-конспект уроку.

Але будемо виходити із цієї вказівки (тим більше, що Закон України “Про освіту” дозволяє школам самостійно планувати роботу), а з логіки побудови процесу ФВ та практики організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах даного типу.

Оскільки реальний процес ФВ будується у формі великих, середніх та малих циклів, то їх тривалість, як правило і становить масштаби планування та типи планування, а саме:

• річний графік навчально-виховної роботи - перспективне планування;

• робочий план на чверть - етапне планування;

• план-конспект уроку - оперативне планування.

Як свідчить досвід роботи найкращих педагогів-вчителів ФК необхідно мати ще ряд допоміжних документів планування, щоби на підставі системи планів, які логічно пов’язані між собою ефективно розв’язували завдання ФВ школярів.

В першу чергу це такі допоміжні документи планування, як сітка годин, програми вивчення. Розглянемо ці документи в логічній їх послідовності і взаємозв’язку.

Орієнтовна сітка годин - розподіл навчального часу на різні види програмного матеріалу - наведена в державній програмі. В ній вказані обсяг навчального часу на відповідні розділи - гімнастику, легку атлетику і т.д. на навчальний рік.

Оскільки кліматичні умови, матеріальна база та інші об’єктивні умови в школах України різні, то вчитель складає сітку годин для даної школи, враховуючи розподіл годин конкретно на кожну чверть навчального року. При цьому розкривається не тільки кількість годин по періодах навчального року, але визначається і порядок їх чергування на протязі року.

Коли сітка годин з врахуванням кліматичної зони, матеріальної бази для занять, інтересів учнів, спортивної спеціалізації вчителя ФК та інших факторів відкоректована, вона стає вихідним документом для реального планування.

Річний план-графік навчально-виховної роботи складається для паралельних класів. Його функція - рівномірно, доцільно розподілити навчальний матеріал і систематизувати навчально-виховну роботу на рік. При цьому передбачаються результати, які належить здобути до кінця року, проводиться визначення опорних (основних) вправ і аналізується час необхідний для їх вивчення. Розрахунок часу необхідного для засвоєння опорних вправ проводиться на підставі “програм вивчення”, які студент повинен нагромаджувати, вивчаючи спортивно-педагогічні дисципліни.

Відомо три способи планування вивчення розділів шкільної програми -паралельне, послідовне і змішане.

При паралельному проходжені розділів матеріалу в уроки водночас включають матеріал із різних розділів (комплексні уроки).

Послідовне проходження розділів програми частіше практикується в старших класах і передбачає почергове вивчення вправ гімнастики, легкої атлетики, тощо (предметні уроки).

Змішане планування проходження навчального матеріалу - комбінація першого і другого способів, тобто розділи вивчаються паралельно, інші окремо.

При будь-якому способі планування навчальний матеріал з лижної підготовки і плавання завжди вивчається концентровано.

В педагогічній літературі триває багато років дискусія, кожний з названих способів має свої переваги. Вибір цих способів залежить від віку учнів, їхньої підготовленості, етапу навчання, кліматичних умов, матеріальної бази.

Частіше всього використовується графічна форма річного плану (по місцям і номерам уроків). Технологія розробки цього та інших документів планування розглядається на практичних заняттях.

Програми вивчення - для реалізації системного планування необхідно використовувати серії фізичних вправ, які мають високий “направлений” ефект, тобто необхідно підбирати навчальний матеріал, щоби отримати від мінімальної кількості вправ максимально корисний ефект.

Як вказує Г.А.Васильков (1988) “програми вивчення” повинні включати в себе:

• вихідні і кінцеві положення рухової дії, що вивчаються;

• фонові рухи, що забезпечують умови використання основних вправ;

• частини (фази) вправи, що розучуються і підвідні вправи;

• вправи, що розучуються в цілому.

Інакше цей допоміжний документ планування розглядається Б.М.Шияном. На його думку програми вивчення рухових дій повинні відповідати на наступні питання:

• яка мета ставиться на даний та майбутній роки, якщо вправа запланована навчальною програмою в декількох класах;

• які заняття і фізичні якості треба мати, щоби успішно засвоїти дану рухову дію;

• скільки уроків треба витратити на її опанування;

• які конкретні завдання передбачаються розв’язати на кожному із запланованих уроків і якими засобами;

• які завдання для самостійної роботи доцільно давати учням;

• як і коли контролювати хід засвоєння вправи;

• як використовувати дану вправу для самовдосконалення.

Робочий план складається на чверть або систему уроків. В науково-методичній літературі під “системою уроків” розуміють такий ряд суміжних уроків, коли вивчається один із розділів програми (система уроків легкої атлетики). При цьому між цими уроками повинен бути логічний та причинний зв’язок, кожний урок базується на попередньому і в свою чергу, обумовлює наступний. Система уроків може бути запланована тільки з врахуванням особливостей навчання фізичними вправами.

У системі планування робочий план виконує функцію методичного забезпечення. Об’єктом планування є не тільки основні вправи, передбачені навчальною програмою, а і відповідні підготовчі, підвідні і контрольні вправи та допоміжні завдання. Виняткова увага приділяється так званим наскрізним вправам (використовується в усіх класах).

В робочому плані знаходять своє відображення етап навчання, його тривалість в системі уроків, періоди повторень, точний термін контрольних перевірок, місце домашніх завдань.

В практиці роботи вчителів використовуються наступні форми цього основного документу: об’ємний робочий план, поурочний (календарний) робочий план, робочий план-графік. Робочий план також складається для паралельних класів.

План-конспект уроку - найбільш конкретний план роботи вчителя, відноситься до оперативного планування. Він завершує систему планування і виконує в ній організаційну функцію.

Конспект розробляється на основі безпосередньої підготовки вчителя до уроків. Він містить конкретні завдання, які повинен вчитель розв’язати на даному уроці з врахуванням рівня підготовленості учнів, в ньому послідовно записують вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості і навчання. В конспекті знаходять відображення дозування фізичних вправ, методи і прийоми роботи вчителя шляхом взаємодії педагога і учнів і інші питання.

Технології розробки цього документу планування присвячується окреме практичне заняття.

Державна програма ФВ школярів потребує наявності у навчально-виховних закладах документів планування позакласних занять фізичною культурою і спортом: — загальношкільний річний план фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів (календар спортивно-масових заходів);

— положення про внутрішньошкільні змагання.

Ефективність планування залежить від своєчасності і точності обліку. Основні вимоги до планування:

Кожен педагог, який працює в системі фізичного виховання займається плануванням навчально-виховного процесу. Цілеспрямованість: планування заключається в чіткомі вивченні кінцевої мети навчально-виховної роботи.

Систематичність: планування передбачає здійснення строго послідовної конкретизації і деталізації планів. Чітка система планування - основний шлях реалізації принципу систематичності у фізичному вихованні.

Всебічність: планування заключається в тому, щоб передбачити в кінцевому результаті освітні, виховні і гігієнічні завдання.

Конкретність: заключається в забезепченні деталізації завдань, які плануються, засобів і методів навчання і виховання у суворій відповідності із станом займаючихся, матеріально-технічних, кінематичних умовами.

Простота і наглядність. Реалність планування заключається в тому, що при визначені кінцевої мети і конкретизації різних сторін навчально-виховної роботи передбачає можливість суспільного його виконання. Вона основана на індивідуалізації.

Безпосередньо перед тим як взятись за складання планів вчитель повинен виконати велику підготовчу роботу, яка заключається в зборі необхідної інформації. Ця інформація визначить порядок проходження навчального матеріалу, засоби і форми роботи.

1. Детально вивчити програму по фізичній культурі для класів з якими будете працювати.

2. Вивчити склад учнів, їх стан здоров’я, рівень знань технічної і фізичної підготовки (карточки медичного огляду, бесіди з учнями, тестування).

3. Враховувати рівень постановки роботи по фізичному вихованню за минулі роки і стан матеріальної бази. При цьому слід визначити шляхи її розвитку і вдосконалення.

4. Ознайомитись із загальним планом роботи школи для визначення відношення до фізичної культури дирекції школи і педагогічного колективу.

5. Вивчити кліматичні умови області і району.

6. Ознайомитись з календарем спортивно-масових міроприємств ройону і області. Ця інформація необхідна для визначення поступовості проходження розділів програми.

7. Для визначення ведучого виду фізичних вправ і форм роботи вчитель вивчає загальні і спортивні традиції школи, населеного пункту, намічає шляхи підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Значення та форми контролю навчального процесу з ФВ.

Успішність навчальної діяльності в значній мірі обумовлена своєчасністю і систематичністю контролю, обєктивністю оцінки кількісних і якісних показників засвоєння учбового матеріалу, повнотою обліку підсумків роботи за певний період часу.

Зміст контролю визначається специфікою навчального предмету і навчально-пізнавальною діяльністю учнів на уроці, а також дидактичними завданнями окремих етапів навчально-виховного процесу. Контроль забезпечує обмін інформацією між вчителем і учнями, про результат їх сумісної праці. Вчитель отримує інформацію про кількісні і якісні результати засвоєння учнями учбового матеріалу на основі спостережень за їх діями і опитування. На різних етапах навчально-виховного процесу використовують в взаємопідпорядкованій послідовності різні види контролю.

Початковий контроль застосовується для визначення готовності учнів до засвоєння нового учбового матеріалу, або до виконання нормативних вимог програми. Він проводиться на ввідних уроках перед вивченням конкретної теми або розділу програми. Дані такого контролю дозволяють уточнити учбові завдання, засоби і методи їх вирішення.

Поточний контроль проводиться на кожному уроці для визначення результативності навчання і оперативного управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Це дозволяє зберегти послідовність в вирішенні завдань і дає можливість учням оцінювати свої успіхи і невдачі.

Підсумковий контроль необхідний для виявлення кінцевих результатів роботи по темі, розділу, навчальної програми за четверть, навчальний рік. Ці підсумки є основними показниками якостей діяльності учнів і вчителя. Основним методом контролю є тестування. Для контролю за засвоєнням техніки фізичних вправ можуть використовуватись деякі підвідні вправи, які застосовуються на даному етапі навчання.

Найбільший ефект контролю забезпечується дотриманням ряду умов. Необхідно намітити об’єкти оцінки якими можуть бути: загальний характер і форма виконання дії в цілому; характер і форма виконання окремих компонентів техніки; точність окремих рухів; результативність виконання дії в цілому або їх окремих компонентів.

Для контролю за розвитком фізичних якостей використовують дві різновидності контрольних вправ: 1) рухові дії, які входять в зміст навчальної програми; 2) спеціально створені тести для контролю за розвитком тих якостей, які не можуть бути виявлені вправами першої групи (стрибок в висоту, або в довжину з місця, динамометрія і т.п.)

Взаємне порівняння результатів тестування в початковому, поточному і підсумковому контролях, а також співставлення їх з нормативами шкільної програми дозволяє говорити про степінь вирішення відповідних навчальних завдань. Це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання і підвищує об’єктивність оцінки результатів навчальної роботи. Методика контролю повинна забезпечувати мінімальні затрати часу, органічний зв’язок кожного тесту з змістом уроку, об’єктивність результатів, оперативність обробки і повідомлення їх учнями.

Основним методом контролю за засвоєнням знань єусне опитування.

Педагогічний контроль за проведенням уроку.

Крім постійного контролю за кожним уроком здійснюється спеціально організований контроль зі сторони керівних осіб педагогічних колективів та окремих викладачів. Він проводиться з метою оцінки роботи викладача і надання йому необхідної методичної допомоги. Контроль, який проводиться неофіційно має певні завдання (ознайомитись з оосбливостями роботи висококваліфікованого викладача), або служить обміном досвіду між викладачами, обговоренню важливих методичних питань в колективі вчителів школи або в методичному об’єднанні.

Розповсюдженим і загальнодоступним видом такого контролю є прості (візуальні) педагогічні спостереження за навчально-виховним процесом; хронометраж діяльності тих хто займається, пульсометрія і визначення реакції ССС (сер. суд. сис.) на виконуючі вправи. На основі аналізу і узагальнення отриманих даних роблять відповідні висновки і даються рекомендації викладачам.

Найбільш цінну інформацію можуть дати спостереження за навчально-виховним процесом, так як воно забезпечує точне вивчення головного на уроці - діяльності викладача і учнів, направленої на вирішення намічених завдань. Спостереження можуть бути повними, коли враховуються в взаємозв’язку всі сторони і доступні сприйняттю результати діяльності викладача і учнів, часткові - коли увага зосереджується на якійсь одній стороні діяльності викладача (організація, методи навчання) або учнів (їх активність, самостійність, взаємовідношення). Як правило безпосереднє спостереження за уроком починається з ознайомленням педагогічною документацією (план роботи, конспект уроку, записи в журналі навчальної роботи про пройдене), а часто і з розмовою із викладачем і з учнями. Здійснювати спостереження необхідно по схемі: підготовка вчителя до уроку - його діяльність в процесі проведення уроку - діяльність учнів на уроці. Оцінюючи підготовку викладача до проведення уроку важливо враховувати:

а) стан конспекту уроку;

б) умови для проведення уроку.

Оцінюючи діяльність викладача протягом уроку важливо зосередити увагу на:

а) організаційній стороні роботи;

б) здійснення процесу навчання і виховання.

Хронометраж діяльності учнів проводиться з метою вивчення і оцінки втрати часу на різні елементи навчально-виховної роботи і визначення щільності цієї роботи. Хронометраж в звичайних методичних цілях передбачає визначення розходу часу на: а) слухання викладача; б) виконання вправ; в) необхідний організований відпочинок та інші паузи в роботі; г) простій (неоправдані втрати часу по непередбачених обставинах).

Підсумок отриманих даних дозволяє визначити процентне співвідношення відповідних розходів часу і визначити щільність уроку. Розрізняють загальну і моторну (рухову) щільність.

Загальна щільність є загальним показником раціонального використання часу уроку. Вона визначається відношенням суми всіх необхідних затрат часу до тривалості уроку і вираховується в відсотках.

Моторна щільність є процентним показником затрат часу уроку на рухову діяльність.

Загальна щільність правильно проведеного уроку повинна бути близька до 100%. Моторна щільність може не досягати 100%.

Пульсометрія - вимірювання ЧСС повинен проводитись протягом всього уроку. На основі показників пульсометрії визначають реакцію серця на навантаження в окремих вправах.

На основі співставлення і порівняльного аналізу даних педагогічних спостережень, хронометражу і пульсометрії можна говорити про уроки, дати оцінку роботи викладача і рекомендації по її покращенню.

Розгляд уроку повинен бути завжди максимально конкретним, об’єктивним та доброзичливим.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

ЛЕКЦІЯ № 7

для студентів І курсу педагогічного факультету

Тема: Засоби та методи фізичного виховання.

Виконавець:

викладач Шутка Г.І.

Л ь в і в - 2000

План.

1. Засоби фізичного виховання.

2. Характеристика техніки фізичних вправ.

3. Методи фізичного виховання.

1. В системі фізичного виховання застосовуються багаточисленні засоби: фізичні вправи, природні фактори (повітря, сонце, вода); гігієнічні фактори. Для досягнення бажаних результатів необхідно, щоб всі засоби фізичного виховання використовувались комплексно у взаємному співвідношенні. Вони використовуються з метою зміцнення здоров’я, всебічного розвитку організму, фізичних здібностей, прищеплення необхідних в житті навиків і вмінь, досягнення фізичної досконалості. Ці засоби також широко використовують в лікувальних і профілактичних цілях.

Фізичні вправи - свідомі рухові дії, спеціально підібрані і які направлені на вирішення завдань фізичного виховання. Вплив фізичних вправ на організм є в прямій залежності від цілого ряду умов при яких виконуються фізичні вправи:

а) вправи можуть бути різними і по різному впливати на організм;

б) умови в яких виконуються вправи, місце і час виконання вправ;

в) дозування вправ, тривалість і кількість виконання вправ в залежності від віку, статі і степені фізичної підготовки;

г) яка методика застосування.

Гімнастика - сукупність спеціально підібраних фізичних вправ для впливу на організм людини з метою зміцнення здоров’я, розвиток рухливих вмінь і навиків, фізичних, вольових і моральних якостей, а також для усунення фізичних недоліків. До характерних особливостей гімнастики відносяться різноманітні вправи від простих до складних, комбінованих, на знаряддях і без них. Виконаня гімнастичних вправ відрізняються точністю, красотою і виразністю. Широкі можливості застосування гімнастики і різноманітних вправ привели до створення наступних її самостійних видів: акробатика, художня гімнастика, спортивна гімнастика, допоміжна гімнастика, виробнича і лікувальна.

Основна гімнастика - спрямована на зміцнення здоров’я, на загальний розвиток і загартування організму і підвищення працездатності людей.

В основній гімнастиці застосовуються: стройові, порядковані, загальнорозвиваючі, прикладні вправи, вправи на знаряддях, опорні стрибки, найпростіші акробатичні вправи, вправи художньої гімнастики, рухливі ігри. Основна гімнастика дає хороші основи для занять любим видом спорту.

Гігієнічна гімнастика - направлена на зміцнення здоров’я і загартування організму, покращує фізичний розвиток і підвищує працездатність. Заняття гігієнічною гімнастикою мають організуюче і дисциплінарне значення.

Основні завдання, які вирішуються при гігієнічній гімнастиці - покращення дихання, кровообігу, обміну речовин, зміцнення нервово-м’язевого апарату.

Різновидністю гігієнічної гімнастики є ранкова гімнастика “зарядка”, гігієнічною гімнастикою можна займатись індивідуально і групами. Індивідуальна - вдома зранку; групові - дитячі будинки, інтернати, саніторії, табори, промислові підприємтсва.

Спортивна гімнастика - забезпечення фізичного розвитку займаючихся, в співвідношенні з досягненням високої спортивної майстерності, у виконанні складних гімнастичних вправ, які досягаються шляхом постійного їх ускладнення.

Акробатика - це кувирки, перекати, перевороти, мости, стійки і т.д. Акробатичні вправи виконуються індивідуально, парами і групами на знаряддях і без них (на підкидній дошці, трампліні).

Художня гімнастика - поряд з фізичним вихованням здійснюється і естетичне виховання. Художня гімнастика має спортивне направлення. Нею займаються тільки жінки. В ній застосовуються спеціальні вправи, загальнорозвиваючі і акробатичні вправи. До спеціальних вправ відносяться: ходьба, біг, стрибки, повороти, елементи народних танців, танцювальні комбінації і музичні ігри. Застосовуються м’ячі, обручі, стрічки, скакалки.

Допоміжна гімнастика: спортивно-допоміжна, виробнича і лікувальна.

Допоміжна в навчальному тренуванні спрямована на ЗФП спортсмена і на вдосконалення тих фізичних якостей, які лежать в основі виконання спортивних вправ.

Виробнича гімнастика проводиться з метою зміцнення здоров’я працівників і підвищення працездатності праці.

Лікувальна - ЛФК-відновлення здоров’я і працездатності людей.

Спорт - засіб фізичного виховання в якому завдання зміцнення здоров’я поєднані із завданням досягнення високих результатів в окремих видах фізичних вправ.

Ігри - свідома, активна і ініціативна діяльність займаючихся спрямована на досягнення умовної мети, добровільно встановленої гравцями. Прийнято розрізняти рухливі і спортивні ігри. Рухливі спрямовані на ЗФП. Спортивні ігри - мають ознаки спорту.

Туризм - організовані короткочасні або довготривалі походи які здійснюються з різною метою (з ознайомлення історією і культурою пам’яток, рідним краєм і т.д.).

Природні фактори використовують в дитячих яслах, в садках, школах, навчальних закладах і промислових підприємств, в парках, сонячні ванни, вода і повітря мають сильний вплив на організм людини, і тому їх використовують по строго визначених правилах, розробленими у відповідності з науковими даними.

Природні сили як засіб фізичного виховання.

Людина, яка знаходиться постійно у взаємодії з навколишнім середовищем, це є немаловажним засобом зміцнення здоров’я і закалки, працездатності людини.

Використання сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється в двох напрямках:

• природні сили природи як супутні фактори, які створюють при грамотному врахуванні їх дій найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і посилюють ефективність впливу рухів на організм людини;

• природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартування в вигляді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водних ванн. При оптимальному впливі ці процедури включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект встановлення і створюють позитивні емоції.

Найбільш загальними принципами при використанні природніх сил є: систематичність, поступовість і послідовність в дозуванні, врахування індивідуальних особливостей, різноманітність засобів і форм процедур загартування, комплексність застосування засобів.

Правильне використання природних сил дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартування, тобто проявити даний ефект в трудовій, змагальній і військовій діяльності, створить можливість на більш високому рівні проявити вольові якості.

Загартування повітрям.

Повітряні ванни - самий доступний загартувальний засіб. Вони викликають позитивні зміни в клітках і тканинах, підвищують загальний тонус організму і разом з тим виключають можливість різкого охолодження організму.

Загартування водою.

Водяні процедури - більш інтенсивна загартовуюча процедура, так як володіє теплопровідністю в 28 раз бульше ніж повітря. Головним фактором загартування служить температура води. Вода забирає багато тепла і викликає сильну реакцію організму.

Загартування сонцем.

Сонячні промені, насамперед ультрафіолетові, сприятливо впливають на організм людини. Під їх впливом підвищується тонус центральної нервової системи, покращуються бар’єрна функція шкіри, активізується діяльність залоз внутрішньої секреції, покращується обмін речовин і склад крові, в шкірі утворюється вітамін “Д”, який регулює обмін речовин в організмі. Крім того, сонячна радіація згубно діє на хвороботворчі мікроби.

Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання.

Гігієнічні фактори - режим дня, розпорядок відпочинку і правильне харчування, особиста гігієна, гігієнічні умови.

Реалізація прийому оздоровчої спрямованості радянської системи фізичного виховання можлива тільки при умові, якщо заняття фізичними вправами будуть проводитись з дотриманням необхідних гігієнічних норм.

Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори набувають більше значення для повноцінного розв’язання завдань фізичного виховання. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. Осбь чому в шкільній програмі з фізичного виховання в розділі “Основи знань” надається таке велике значення гігієнічним вихованням школярів.

Гігієнічні фактори являють собою групу різноманітних засобів, які умовно поділяються на дві групи.

В першу групу входять засоби, які забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.

Другу групу складають засоби, які включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантаження і відпочинку у відповідності з гігієнічними нормами, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатнє освітлення, штучна аероіонізація, справність інвентаря, зручність одягу і т.п.) і після них відновлення (масаж, баня, ультрафіолетове проміння і т.ін.).

Максимальний ефект можна отримати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.

2. Поняття про техніку може розвиватись з педагогічних або біомеханічних позицій. Під технікою фізичних вправ розуміють найбільш ефективний спосіб виконання рухової дії. Значущість рухів, які складають дію неоднакова, тому розрізняють основу техніки і її деталі. При цьому враховують два принципові положення:

1. Виконання рухової дії залежить від якості виконання кожної дії.

2. Поняття про основу техніки реалізовується в діяльності вчителя двояко: а) для аналізу дії і побудови системи підвідних вправ; б) для самого процесу навчання.

При аналізі рухової дії основою її техніки рахують ті рухи, які відображають відмінні ознаки даної дії і обов’язкові для виконання наміченої дії.

При навчанні руховій дії виділення основ і деталів техніки обумовлене змістом вирішення рухової задачі. Якщо для її вирішення вимагається максимальний прояв фізичних якостей (швидше пробігти), то основою дії є її динамічні характеристики, а деталями - кінематичні. Якщо рухове завдання вимагає відповідне виконання рухів певному еталону (гімнастика, стрибки в воду) то основою дії є кінематичні характеристики, деталями - динамічні.

Техніка фізичних вправ.

Різні способи вирішення рухової задачі принято називати технікою фізичних вправ, а стосовно до видів спорту - спортивною технікою. Вона характерезується ефективністю виконання рухової дії, володіє рядом особливостей, пов’язаних з раціональним використанням рушійних сил, при своєчасному зменшенні дії гальмувальних сил.

Л.П.Матвєєв техніку фізичних вправ визначив “як засоби виконання рухової дії, за допомогою яких рухова задача вирішується доцільно, з якісно більшою ефективністю”.

З педагогічних позицій Б.А.Ашмарін під технікою фізичних вправ розуміє “найбільш ефективний засіб виконання рухової дії”.

Одну і туж рухову дію можна виконувати різними засобами, але тільки раціональними способами із них називають технікою. Наприклад, проплисти певну відстань можна різними способами, але досягти високого результату можна, оволодівши технікою певного способу. Якщо не володіти одним з класичних способів - значить людині говорять, що технікою плавання вона не володіє.

Ефективні способи виконання вибирають ті які відповідають: індивідуальним особливостям учня; рівню фізичної підготовки; поставлені задачі; якості спортивного інвентаря.

Техніка фізичних вправ змінюється і вдосконалюється. Постійне прагнення до досягнення рекордних спортивних результатів, ріст фізичної підготовленості дитини, вдосконалення методів навчання і поглиблена розробка закономірностей рухів приводять до створення нових більш ефективних способів рухової дії. Зміна спортивної техніки пов’язана із застосуванням більш досконалого спортивного інвентаря.

Сучасна техніка відображає найбільш раціональну основу рухової дії, яка в рівній мірі однакова для всіх виконавців - стандартна техніка

Однак, стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень в деяких елементах виконання, але в межах, які створюють основну рухову дію.

Індивідуалізація техніки відбувається по двох напрямках: — по шляху типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться зміни у відповідності з типовими особливостями конституції і фізичної підготовленості певних груп особин; — по шляху персональної індивідуалізації, яка враховує вже суто особисті особливості людини.

Спортивно-технічна майстерність як раз і відображає високу ступінь персональної індивідуалізації стандартної техніки (говорять має “свій стиль”, “свій почерк”).

Індивідуалізація техніки - процес двосторонній: з одного боку, елементи стандартної техніки повинні пристосовуватися до особливостей виконавця; з другого - виконавець повинен змінювати свої функціональні можливості у відповідності до вимог техніки.

Частини техніки.

Значення рухів, що складають структуру тієї чи іншої рухової дії не однакова, тому прийнято розрізняти основу і деталі.

Основу техніки фізичної вправи складають рухи, які відображають його відмінні ознаки від других рухових дій. Система подібних рухів є цілком обов’язковою для виконання наміченої рухової дії. Невиконання одного з рухів веде за собою спотворення рухової дії в цілому. Наприклад, характер руху рук і тулуба визначає техніку нападаючого у волейболі, а ніг і тулуба в польоті - техніку стрибка в довжину з розбігу.

В основі техніки виділяють ведучі рухи, тобто рухи, від яких в першу чергу залежить результативність рухової дії. Наприклад, відштовхування руками під час опорних стрибків.

Деталі техніки складають ті рухи, які не є характерними тільки для даної рухової дії, чи можуть виконуватися з деякими варіантами (рухи рук під час кидання м’яча в корзину, рухи ніг під час удару по м’ячу). Видозміна деталей - основний шлях індивідуалізації техніки.

Техніка фізичних вправ як біодинамічна структура.

Рухові дії людини представляють собою складне структурне ціле. Цілісність рухового акту виражається у взаємозв’язку рухів, з яких цей акт складається: при зміні будь-якої однієї деталі відбувається зміна в просторі і часі ряду інших деталей. Таким чином структура руху - не закономірний, відносно стабільний взаємозв’язок всіх складових рухального акту як єдиного цілого. Дані структури рухів взаємопов’язані, зміна однієї веде до закономірної зміни другої. З педагогічної точки зору при виконанні конкретної фізичної вправи значення кожної з характеристик структури буде різним. На різних етапах навчання однієї з них стають головними, другі тимчасово грають другорядну роль. Виділяють просторові, часові, просторово-часові (кінематичні), динамічні і ритмічні характеристики рухів.

Фази фізичної вправи.

1. Підготовча фаза - предназначена для створення найбільш блангополучних умов виконання головного завдання дії, (наприклад: в стрибках з розбігу - підготовча фаза є розбіг).

2. Основна фаза складається із рухів за допомогою яких вирішується головне завдання дії (наприклад: стрибок з місця - відштовхування і політ).

3. Заключна фаза - завершує дію (дозволяє вийти з робочого стану). Наприклад: в стрибках - приземелення. Ефективність заключної фази залежить від правильності виконання рухів в основній фазі, а результативність від правильності виконання заключної фази (наприклад: приземлення після зіскоку з гімнастичного знаряддя).

Основна фаза здійснюється за допомогою рухів, які становлять основу техніки, а дві інші фази за допомогою рухів, які складають деталі техніки.

Під педагогічним критерієм ефективності техніки розуміють ознаки, на основі яких вчитель може визначити (оцінити) міру відповідності спостережуючого ним способу виконання рухової дії з обєктивно необхідним.

В педагогічній практиці використовують декілька критеріїв:

1. Результативність фізичної вправи (спортивний резульат).

2. Параметри стандартної техніки (співставлені параметри спостерігаючої дії із параметрами стандартної техніки).

3. Різниця між реалним і можливим результатом. Для використання критерію необхідно: визначити найкращий результат, який показує учень у вивченні дії, знати від рівня розвитку яких фізичних можливостей залежить результативність в даній дії, шляхом тестувань виявити у школяра рівень розвитку саме тих можливостей, враховувати можливий результат при даному розвитку можливостей, визначити різницю між реальним і можливим результатом учня.

Якщо реальний результат буде вище можливого значить техніка виконання повністю реалізує потенціал фізичних можливостей учня, якщо ні - то не реалізує. В першому випадку необхідно підтягувати фізичні здібності, в другому покращити техніку.

3. Способи передачі учнями знань і вмінь способи впливу вчителя на учнів - все це відноситься до методів.

Метод навчання - це система дій вчителя в процесі викладання, а учня при засвоєнні навчального матеріалу. Кожний метод реалізується за допомогою методичних прийомів.

Методичний прийом - це спосіб реалізації методу у відповідності з конкретним завданням навчання.

Застосування методів забезпечується дотриманням ряду вимог.

1. Наукова обумовленість методу забезпечує оздоровчий, освітній і виховний ефект від занять фізичними вправами.

2. Відповідність постанвленому завданню навчання.

3. Забезпечення виховного характеру навчання.

4. Відповідність принципам навчання.

5. Відповідність специфіці навчального матеріалу.

6. Відповідність індивідуальної і групової підготовленості учнів.

7. Відповідність індивідуальним особливостям і можливостям вчителя.

8. Відповіднвсть умовам занять.

9. Різноманітність методів.

10. Результативність методу (оцінка оволодіння навчальним матеріалом).

Методи основані на активній руховій діяльності учнів в залежності від степені регламентації умов виконання фізичних вправ вони поділяються на 2 групи:

• метод строго регламентованої вправи (вивчається по частинах);

• регламентований (ігровий і змагальний.

Метод строго регламентованої вправи характерезується багаточисельним виконаням дії при суворій регламентації форми рухів, величини навантаження.

Метод вивчення по частинах передбачає початкове вивчення окремих частин рухів з послідовним зєднанням їх в необхідне ціле.

Педагогічні переваги методу вивчення по частинах:

1. Полегшує процес засвоєння дії.

2. Вивчення по частинах робить процес навчання на кожному занятті більш конкретним.

3. Застосування цього методу впливає на швидке відновлення втрачених навиків.

4. Цей метод незамінний при вивченні координації складних дій.

Метод вивичення в цілому передбачає вивчення дії в тому виді в якому воно знаходиться як кінцеве завдання навчання. Цей мтод застосовується на любому етапі навчання.

Метод примусово-полегшуючого вивчення. Його можна розглядати варіантом методу вивчення в цілому, або з використанням тренажерів.

Метод частково регламентованої вправи допускають відносно вільний вибір дій учня для вирішення поставлених завдань. Цей метод як правило використовується на етапі вдосконалення, коли учні вже володіють достатнім обємом знань і вмінь.

Ігровий метод характерезується певними ознаками, характерними для ігр у фізичному вихованні.

Найбільш характерні ознаки ігрового методу:

1. Чітко виражене суперництво і емоційність в ігрових діях.

2. Зміна умов виконання дій.

3. Високі вимоги до творчої ініціативи в діях.

4. Відсутність строгої регламентації.

5. Комплексний прояв різноманітних рухових навиків і якостей.

Змагальний метод ознаки характерні для змагань. Найбільш характерними ознаками методу є:

• Максимальний прояв фізичних і психічних сил в боротьбі за високі результати.

• Обмежені можливості управління учнями в регулюванні їх навантаження.

Метод використання слова.

За допомогою слів вчитель здійснює багато функцій, які становлять конструктивну організацію і інші сторони діяльності, а також встановлює взаємовідношення з учнями, спілкується з ними.

Функції слова: емоційна, розказ, опис, пояснення, бесіда, завдання, вказівки, оцінка, команда і т.д.

Методи наочного сприйняття - методи даної групи забезпечують зорове і слухове сприйняття вивчаючої дії.

Показ рухової дії.

Демонстрація аочних посібників.

Плакати.

Малюнки крейдою на досці.

Кінофільми.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ