Голубка перетворюється на Марію.

МАРІЯ:

Із поверненням вітаю!

Давно тебе виглядаю!

Чи забув свою Марічку,

Адже цілий рік чекаю!

У чужих краях, напевно,

Розважатися приємно?

Мабуть, кралю десь сподобав

Й забувати став про мене?..

ФЕДІР:

Я побачив білий світ –

Леді, фрау, сеньйорит –

Але жодної з тобою

Порівняти б не посмів!

Плавав я усюди й скрізь,

Але є із цього зиск –

Те-Чого-Не-може-бути

Із собою я привіз!..

МАРІЯ:

Якби тільки ти дізнався

Задля кого так старався,

Так із рідної оселі

Ти б нікуди не подався!

Того ж дня, як ти поїхав,

Залицятись князь приїхав,

Обіцяв усе на світі,

І за себе заміж кликав!..

ФЕДІР:

От вір людям після цього!

Я із шкіри пнусь для нього,

Жили рву, а на подяку

Маю ляпаса такого!

Я цю наволоч паскудну

Покараю привселюдно!

З голови і аж по п‘яти

У синці його змалюю!

Досить вже порожніх слів!

Вже на дії час наспів!

Мені нічого втрачати,

Окрім власних ланцюгів!..

ШТУКАР:

Федір розлютився, зібрав товариство. Вирішила громада – князь зазнає кари. Устим узяв кіл, Охрім дрючка вхопив, Павло князю на згубу несе в руці коцюбу. Рушили в палати, князя на суд звати. Підійшли близько – воєвода з‘явився. Наблизився тихенько, роздивився гарненько, перспективи оцінив і з доповіддю поспішив!..

ВОЄВОДА:

Там коло воріт парадних

Зібралась… як то… громада!

Схоже це на бунт стихійний

Проти діючої влади!

Це стрілець у всьому винен,

Привід він, і він причина, -

Він підбурює здійснити

Зміну влади у країні!..

КНЯЗЬ:

Я тебе на службу взяв

І шаблюку гостру дав,

Щоби ти князівський спокій

Завжди ревно захищав!

Пройде дощик четверговий,

Дам іще медальку нову,

Тільки забезпеч, благаю,

Княжій владі охорону!

ВОЄВОДА:

Ой, медалька!.. Честь велика!..

В мене їх і так без ліку:

Навіть на спині з десяток,

Найсправжнісінька ялинка!..

Твою владу рятувати

Мені сенсу небагато!

За свою підлоту власну

Мусиш сам відповідати!..

ШТУКАР:

Дурнуватий- дурнуватий, а якої став співати! Князь зі злості мліє, а вдарити не сміє! Ті часи уже минули, коли бити можна було. Князь на ганок виходить, обличчя зробив суворе, а на площі вирує справжнє людське море!

КНЯЗЬ:

Як мені вас, сучі діти,

Вибачаюсь, розуміти?

Ми ж не Франція якась там,

Щоби тут бунти робити?..

Можу вас усіх заслати

У Москву або в Саратов –

Там вам вмить направлять розум,

Щоб не сміли бунтувати!

ФЕДІР:

За мій розум будь спокійний,

Він на диво нині світлий.

Відрізняю ще, на щастя,

Хто є чесний, а хто підлий!

Зізнавайся, нащо ти

Мене вислав у світи?

Не за тим, щоб мою жінку

У палац свій привести?..

КНЯЗЬ:

Де ж це ти, паскудний злодій,

До таких ідей доходив?

Хто навчив, щоб ти на мене

Цей огидний наклеп зводив!..

До лиця мені, ти зваж,

Цей відвертий епатаж?

Посилай вас, псів невдячних,

За кордони у вояж!..

ФЕДІР:

Ти не дуже тут розводься, -

Ми до тебе не у гості!

А пиндючитись не кинеш,-

Дам тобі по пиці просто!

Та ж про тебе слава, злодій,

Вже до Чернівців доходить!

Ти ж усій громаді в душу

Наплював в моїй особі!..

КНЯЗЬ:

Це ти, Федоре, даремно,

Про народ я дбаю ревно.

Із думками про громаду

Прокидаюся щоденно!..

За сніданок як сідаю,

Тут-таки народ згадаю.

І кисіль не йде до горла,

Та й ікру ледь-ледь ковтаю.

Вночі встану при вікні

І не йдуть до мене сни –

Про країну все хвилююсь,

Про людей, як там вони?

Всьому винен воєвода!

Інтриган він від природи!

Потоптав князівську гідність

Він, бридка свиняча морда!..

ВОЄВОДА:

Я ж за вас, мої панове,

Втратив на війні здоров‘я!..

Не піду ніде й ніколи

Я супроти мас народних!..

Прикладу усі знання,

Працюватиму щодня.

До верхівки панівної

Не належу більше я!..

Лиш Яга всьому причина!

В ній ворожа темна сила!

Поряд з нею Змій Горинич

Просто змійка безневинна!..

Зараз же отут з‘явись!

В очі людям подивись!

Ох, боюсь, вхоплю я шаблю

І ударю разів шість!..

ЯГА:

Я – фольклорний елемент,

Це засвідчить документ.

Взагалі, я можу звідси полетіти у момент!

І за спеку, й за пургу,

Сварять всі мене, Ягу,

А від мене шкоди менше,

Ніж з півонії в садку!

Випадково,ніби жартом,

Покотилась хибним шляхом!

Але ж я дитя природи,

Хай дурне, та все ж – дитятко!

Оцих двох слід покарати,

І пощади не давати!

Адже я тоді лиш погань,

Коли з ними не рівняти!..

ФЕДІР:

Бачачи пролаз таких,

Я аж трохи сторопів!

Один одного, напевно,

В чайній ложці би втопив!

Взагалі-то наші люди

На розправу і не люті,

Але вас-таки судити

Доведеться, друзі любі!

КНЯЗЬ:

Стрілець, старість пожалій,

Покарай, та не звірій!

Я зашлю себе у Суми,

Я зашлю себе у Стрий!..

Лиш на північ не зашлю,

Бо морозів не терплю,

Поки я там призвичаюсь, -

Помру з холоду й жалю!..

ВОЄВОДА:

Визнаю свою провину.

Міру. Ступінь. І глибини.

Мене прошу скерувати

Які-небудь вести війни.

Всюди мир – тоді прийму

Заслання або тюрму.

Але бажано – у липні,

І ще бажано – в Криму.

ЯГА:

А куди ж мене, вдову?

Хоч в Каховку, у Нову!

Я і так уже у лісі –

Далі нікуди! – живу!..

Щоб душа відпочивала,

Мені б десь коло Полтави!

Там у сенсі медицини

Надзвичайно добрі трави!..

ФЕДІР:

В ночви ми посадим вас,

Кинем в воду – й геть від нас!

Ночви якось вам підійдуть,

Бо ніхто ж човна не дасть!..

Хай несе вас океан

Аж на острів на Буян!

А щоб ви не здичавіли,

Я віддам вам свій баян.

Правда, він, - моя провина! –

Грає ноту лиш єдину.

Але ж хоч якась культура

Вам на острові потрібна!

КНЯЗІВНА:

Щодо князя – вирушати

Може він хоч чорту в лапи.

На усі його проблеми

Мені глибоко начхати!

Суд його за те скарав,

Що людей він утискав.

Адже він, упир триклятий,

Нас з тобою розлучав!

Завдяки тобі, стрілець,

Узурпатору кінець,

І тепер я можу вільно

Йти з тобою під вінець!..

ФЕДІР:

Я би радий, але в хаті

Дві дружини – це багато!

Ти звернись із цим до того,

Хто ще поки нежонатий!..

НЯНЬКА:

Та невже ти з глузду з‘їхав?

Сама риба пливе в сіті!

Це ж не кожному так щастя

Усміхається на світі!

Думаєш, що хлопців мало

Її погляду шукало?

Так за тебе значно кращим

Гарбуза вона давала!

Всі вони із хвилюванням

Прагнули її кохання,

У дворі не проштовхатись –

Отаке було змагання!

Нещодавно тут з‘являлись

Турок, грек і князь варязький, -

«Ні» на трьох одне здобули,

Просто в дверях й без пояснень.

А для бідного стрільця

Пиха геть не до лиця.

Дурню, забирай князівну

Й нумо, хутко до вінця!..

ФЕДІР:

В когось інші є звичаї –

Я ж єдину жінку маю,

І Марію свою милу

Ні на кого не міняю!

КНЯЗІВНА:

Значить, ти не маєш змоги

Діву втішити самотню?

Значить, вже мені нізвідки

Не чекати допомоги?

Як мою не вволиш волю,

То не нарікай на долю –

Я тебе в катівські руки

Просто звідси запроторю!

НЯНЬКА:

Де, скажи на милість, ката

Ти б змогла сьогодні взяти?

Як все тільки розпочалось,

Вмить змастив він салом п‘яти!

Мусиш бути у цей час

Ти прихильною до мас:

Тиранія вже не в моді,

Демократія у нас.

Взагалі, тікай ти звідси,

Ну, хоча б у цю… у Ніццу,

Якщо весь державний устрій

У країні розвалився!

Федір, їй пробач зухвалість,

Вона книжок начиталась,

І думки усі від того

В голові перемішались!

Захопилася Дюма, -

Глип, а клепки вже нема!

Перебіситься потроху –

Заспокоїться сама!..

ФЕДІР:

Ти у розпач не впадай!

Нишком сльози не втирай!

Що кохання в нас не вийшло –

Так за це вже вибачай!

А оскільки я б хотів,

Щоб була щаслива ти –

Я тобі в твоєму горі

Спробую допомогти!

Від Луганська аж по Рівне

Обшукаю я країну,

Й нареченого для тебе

Роздобуду неодмінно!

КНЯЗІВНА:

Ну гаразд! На це я згідна!

Але лиш за того піду,

Хто на тебе буде схожий,

Наче він тобі брат рідний!

Чи він буде моряком,

Чи шевцем, чи лісником, -

Лиш єдина є умова:

Щоб був твоїм близнюком!..

ФЕДІР:

Побажання я врахую,

Думаю, не розчарую,

Хоч таких, як я, на світі

Небагато вже існує.

Щодо розуму, гадаю –

В мене копії немає.

Ти помітила, напевно,

Тут я всіх перемагаю!

Але слово молодця

Все ж твердіше холодця:

Близнюка я роздобуду,

Якщо вже пообіцяв!

З вдячністю вклоняюсь низько

Вам, шановне товариство!

Нині день у нас великий,

Нині свято в нашім місті!

Нам тепер не сльози лити, -

А співати, їсти й пити!..

Те-Чого-Не-може-бути,

Поряд встань цієї ж миті!..

ГОЛОС:

Я стою тут весь цей час,

І чекаю на наказ,

Якщо скінчилась нарада –

Приготую стіл для вас!

ФЕДІР:

Пригощай всечесний люд

Стравами з усіх усюд!

Їжу подавай, якої

Зроду не бувало тут!

Не у сні, а наяву

Самаркандську дай халву,

І турецькі дай фісташки,

І ще перську дай айву!

Став на стіл усе підряд –

І варення, й шоколад,

Подавай голандську шинку

І чухонський сервелат!

Подавай сири швейцарські

І кокоси африканські,

А до того на додачу

Помаранчі дай іспанські!

А якщо хтось забажає,

Нехай меду наливає –

Та гаразд вже!.. Нині можна!..

Привід є, я так вважаю!..

ШТУКАР:

Я за тим столом сидів, із грибами млинці їв. Філат їв салат, Петро їв смажене ребро, Роман їв марципан. А Федір-стрілець їв холодець. А як з‘їв він холодець – тут і казочці кінець. Як вам не догодив я – це провина казкаря. Дурня б піймати, стусанів надавати, та не зробимо цього – бо що візьмеш з дурного! Адже в нас з віків прадавніх дурні чистий спокій мають!..

* * *