Марія перетворюється на голубку і відлітає.

ШТУКАР:

Федір цілий рік у мандрах провів. Їв халву, хурмою ласував, - а своє в голові тримав. В світі дивовиж – хоч ложкою їж, а дива підходящого поки що не бачив. Федір переживає – адже час спливає!.. Вирішив ризикнути – до Єгипту зазирнути. Корабель пропливає поміж вод безкраїх, пливе на захід, схід ззаду лишає. Посеред походу зіпсувалась раптом погода. На порожнім місці якийсь риф з‘явився, корабель – хрясь! - і навпіл розвалився. Буря стихає – Федір очі відкриває: лежить на хвилі, нібито цілий. Бачить – острівець стирчить, як поплавець. На берег виплив, думав – Єгипет. Витяг карту, поглянув – ні, не Єгипет!

Буян, острів славний, трясця його мамі, - може, карта якась недоладна?! Сидить Федір на камені, вивчає нові обставини…

ФЕДІР:

Скільки по князівській волі

Я не мандрував за морем, -

Місця гіршого не бачив,

Цілком щиро це говорю!..

Ну і острів – страх який!

Лиш каміння і піски.

Ані річки, ані лісу

Я не бачу навкруги!

Добре, хоч життя не втратив,

Ще би їжу десь узяти –

Якби лобода тут була,

Лободу би став жувати!..

ГОЛОС:

Як хтось голод відчуває,

Хай до мене завітає!

Маю їжі цілі гори –

Все, чого душа бажає!..

Вже з‘явився на столі

Просто з печі свіжий хліб,

Он печеня із індички,

Он на вибір п‘ять підлив!

Ось ковбаси, ось сири,

Ось з півцентнера ікри,

І карибські є омари,

І донські осетери!

З‘являються столи з наїдками.

ФЕДІР:

Що за нова дивина?

Звідки голос цей луна?

Тут нема де і сховатись –

Зусібіч вода одна!

Прошу честь мені зробити

І цю учту розділити!

Якось гостю не годиться

Самотою їсти й пити!

Та й на острові такому

Краще вдвох, аніж одному –

Чи хильнути по чарчині,

Чи зіграти в підкидного!..

ГОЛОС:

Віриш, я і сам не знаю,

Як насправді виглядаю!..

Часом навіть сумніваюсь,

Чи я є, а чи немає!..

Це немовби жарт зловісний:

Їжа є – нема чим їсти,

Є тютюн – немає носа,

Лава є – нема чим сісти!..

Так століттями страждаю,

Сам-один тут пропадаю!

Вже повіситись надумав –

Але ж шиї теж немає!..

ФЕДІР:

Навіть важко це збагнути:

Все ж я зміг тебе добути, -

Те-Чого-На-білім-світі-

Взагалі-Не-може-бути!

Щоб життя не марнувати,

І з нудьги не пропадати,

Може б, в славне місто Київ

Ти згодився завітати?

Вирушай і освіжись,

На світ божий подивись!

Без пригод – хіба життя це? –

Не життя, а жах якийсь!..

ГОЛОС:

Раду мудру і корисну

З вдячністю я прийму, звісно!..

Мені хоч до бджіл у вулик,

Аби тільки в товариство!

Я готовий вирушати

Хоч вугілля добувати!

Працюватиму на совість

І без їжі і без плати!..

Кожну справу залагоджу,

В кожні двері я заходжу,

Хоч підковану блошицю

Я тобі дістати зможу!..

ФЕДІР:

Ну, блошиця , це б, сказати,

Так, майстерність показати!

Краще, друже, ти подумай,

Як нам звідси випливати!..

Роздобудь швиденько нам

Корабель або човна,

Якщо ти такий в цій справі

Суперпрофесіонал!..

Щоб ми зранку мали змогу

Вирушати у дорогу,

Надто довго мандрував я,

Час вертатися додому!..

ШТУКАР:

А князь між тим часу не гає –із людожерського племені гостя приймає. Великі держави уже дали драла – тепер ухопишся і за канібала! Князь перед послом в‘ється, аж зі шкіри пнеться: мовляв, ось тобі дівка, хапай її швидко! Значить, справи зовсім зіпсуті, як дійшло до такої скрути! Ну, гаразд, буває і гірше, аби лишень донька заміж вийшла!..

КНЯЗЬ:

Добрий день, веселий час!

Раді бачити у нас!

Вері гуд, салам алейкум,

Бона сера, вас іст дас!

Який рід ваш?.. Скільки років?..

Ви жонатий чи самотній?..

Може б, тет-а-тет хотіли

Побалакати із фройлен?..

НЯНЬКА:

Перед ким, скажи мені,

Ти співаєш ці пісні?

Твій посол, я вибачаюсь,

З пальми зліз тому три дні!..

Якби хоч кашкет вдягнув, -

Не такий би сором був, -

Але ж він в однім намисті

На прийом в палац прибув!..

КНЯЗЬ:

Ти – держави лютий ворог!

Я тебе зітру на порох!

Ти ж мені перепсувала

Всі стосунки за кордоном!..

Я отут гінців чекаю,

А вона їх виганяє!..

Врешті-решт, за кого дочку

Видавати заміж маю?..

НЯНЬКА:

Ти поглянь йому в лице:

Клаповух, в ніздрі кільце!

І подзьобана вся шкіра,

Як зозулине яйце!..

Навіть я – що вже казати? –

Із таким не стала б спати!

Так невже князівну нашу

За такого віддавати?..

КНЯЗЬ:

Коли шансів вже немає,

Злото в попелі шукають!

Дівку теж у сенсі вроди

Не зрівняєш з марципаном!

Їй тепер піде горбатий,

Косоокий й віспуватий,

Бо щось натовпу не видно

Із цих навіть кандидатів!..

НЯНЬКА:

Але ж він із диких місць,

Що побачить, те і їсть!

Згадай вазу бурштинову –

З‘їв її шановний гість!

Якби, гаспид, він просив

Дичини або коржів –

Але ж все жере, що бачить,

Від тарілок до ножів!

КНЯЗЬ:

Догодити гостю вмій,

Що не просить – дай мерщій.

Того начиння в нас повно,

Тож нічого не жалій!

Якщо він коржів не хоче,

Нехай їсть, що бачать очі.

Може, скорше з повним шлунком

Одружитися захоче!..

НЯНЬКА:

Тим послам отруту дати –

Вмить з‘їдять – аби без плати!

Може, він цілком безпечний,

Але все ж слід приглядати!

Попередити потрібно:

Їж усе, але знай міру!

Адже він в такім запалі

Може з‘їсти і князівну!

КНЯЗІВНА:

Щоб з таким іти у люди?

Дзуськи! Вік цього не буде!

Хоч би просто людожер був,

Так він ще і страхолюдний!..

Якби той твій троглодит

Всю мене озолотив,

Жодних почуттів взаємних

Він в мені б не пробудив!

КНЯЗЬ:

Ти в світлицю проведи,

І розмову заведи,

Звикнути до всього можна –

Призвичаїшся і ти!

А як вдасться троглодиту

Твою вроду розглядіти, -

Розпрощається навіки

З людожерським апетитом!..

КНЯЗІВНА:

Скільки, тату, ти не ний, -

Але вибір буде мій!

А за людожера заміж

Я не піду, хоч убий!

От якби б прийшли сюди

Федорові старости, -

В цю ж хвилину, без затримки,

Мою згоду мав би ти!..

КНЯЗЬ:

Знов базікання дурне, -

Хто про що, ти про одне!

Про стрільця щоб не згадала

І година не мине!..

Федір твій навіки згинув

Десь далеко в морі синім,

А якщо він вже втопився,

То нащо йому дружина!..

КНЯЗІВНА:

Коли це насправді сталось –

Так я їсти відмовляюсь!

Буде помста політична

Тобі, батьку, тут і зараз!

Припиняю ікру їсти,

Як завжди, щодня по мисці, -

Захворію на сухоти,

І помру тобі на злість я!..

КНЯЗЬ:

Куди б я не подивився –

Від рідні і до міністрів –

Всюди лиш одне бунтарство,

Непокора і шкідництво!..

Криком хочеться кричати,

А хто буде співчувати?

Ой, як в глушині я мрію

Лісником звичайним стати!..

ШТУКАР:

Рік пройшов, другий минає – Федір додому вертає. А немає дому, тільки слід по ньому, крокви і сволок, й кропива навколо. А в куточку сірим клубочком згорнулась пташка, голубка бідолашна!..

ФЕДІР:

Ну, дружинонько, давай,

Стіл святковий накривай!

Витягай мені із печі

Щонайкращий коровай!

Дай вареників з вишнями,

А до них ще глек сметани, -

Я від овочів заморських

Уже зовсім захирлявів!

В хаті ні душі немає,

Тільки вітер завиває!

Це вже справа підозріла,

Лихо сталось, відчуваю!