• розробка проекту договору і надіслання контрагенту;

• розгляд одержаного проекту (20 днів) та його підписання, а у разі виникнення розбіжностей, то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором авторові проекту;

• 20 Днів – розгляд і узгодження розбіжностей, і передача переддоговірного спору на розгляд господарського суду.

• шляхом проведення прямих переговорів, які можуть завершитися:

• підписанням попереднього договору (протоколу про наміри) з фіксацією у ньому обов’язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій;

• підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору.

Зміна та розірвання договору здійснюється за згодою сторін, якщо інше не передбачене законом або договором.

Зміна або розірвання договору здійснюється у такому порядку:

• ініціатор надсилає контрагенту бажання про зміну або розірвання договору;

• контрагент протягом 20 днів розглядає дану пропозицію, або погоджується або відмовляється;

• якщо у зміні чи розірванні відмовлено – заява до господарського суду.

Договір змінюється або розривається у такій формі як і приймався попередній та основний договір.

52. Зміст господарського договору.

Якщо виходити із правової природи договору як юридичного факту (різновиду правочину), то його зміст повинні становитиумови договору. Якщо ж підтримувати позицію про договір як зобов’язальне правовідношення, то його зміст становитимутьправа та обов’язки сторін.

Разом з тим, у літературі з господарського права став усталеним погляд про те, що зміст договору становлять його умови.

Ця ж позиція відображена у ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

З урахуванням цієї законодавчої норми усі умови господарського договору за їх значенням поділяються на:

1) істотні (без досягнення згоди щодо яких, господарський договір вважається неукладеним);

2) неістотні (недосягнення згоди щодо яких, не впливає на укладення господарського договору).

Істотними, в свою чергу, вважаються умови:

-     щодо предмету;

-     включені до тексту договору за вимогою хоча б однієї із сторін;

-     в якості істотних передбачені у законі;

-     не включені до договору, або не передбачені законом в якості істотних, однак є необхідними для договорів даного виду (умова щодо ціни; щодо строку у попередньому договорі тощо).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну та/ або припинення господарських зобов'язань. Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (мають включатися до договору відповідно до вимог законодавства) й необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють: істотні умови, звичайні умови й випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнута згода. Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі й включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм та правил, технічних умов та ін.).

Відповідно до ст. 189-191 Господарського кодексу України в госпо­дарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

1) вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін);

2) державні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (із встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

3) комунальні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) й регульовані (із встановленням граничного р івня цін або граничного відхиленнявід державних фіксованих цін), застосовуються у відносинах між комунальними підприємствами.

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку) розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

1) предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

2) строку дії договору і строків його виконання;

3) суми договору та ціни одиниці виміру (тонни, літра, метра, штуки тощо);

4) порядку виконання та порядку передачі-приймання виконання;

5) порядку та форм платежів;

6) відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;

7) обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

8) способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);

9) порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору, в тому числі визначення юрис дикційного органу, а щодо зовнішньо­економічних контрактів - країни, законодавство якої застосовувати­меться під час розгляду спору.

52. Форма господарського договору.

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, а. 208 ЦК України),.

Усна форма застосовується як виключення щодо договорів (двосторонніх і багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), за винятком правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку (вчинення правочину в усній формі) організації — юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов’язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України). Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

-    повна письмова форма господарського договору — єдиний документ, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд суду);

-    скорочена письмова форма у вигляді комплекту листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв’язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК),якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв’язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладенні організаційно господарських договорів (ст. 186 ГК);

-    типова форма — сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

-    стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб’єктом господарських відносин; форма застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

-    нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів (ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про приватизацію державного майна») або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України). Використання сучасних технологій (мереж електрозв’язку, в тому числі Інтернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05. 2003 р.: «Про електронні документи та електронний документообіг»та «Про електронний цифровий підпис». Відсутність між сторонами домовленості про використання електронних документів і відповідного виду електронного підпису при укладенні договору через мережу електронного зв’язку може призвести до визнання такого договору неукладеним. Для деяких видів господарських договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов’язується або момент дійсності договору (договори концесії, наприклад, ст. 14 ЗУ «Про концесії»), або набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора — ст. 24 ЗУ «Про режим іноземного інвестування»).