22. Джерела формування та склад майна суб’єкта господарювання.

За ст.140 ГК, майнова база суб’єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел (грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації робіт, послуг; доходи від ціних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від здачі майна в оренду; благодійні внески; отримані кредити; інші джерела, не заборонені законом).

Майно за суб’єтками закріплюється на одному з основних правових титулів (право власності, госп. відання, оперативн. керування, госп. використання та додаткових правових титулах(право довірчої власності та право керування)

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення ГД, воно поділяється на: основні фонди, оборотні засоби, кошти та товари (ст.139 ГК).

• Основні фонди – матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності більше 1 року з дати введення в експлуатацію, вартість який поступово зменшується івд фізичного або морального зносу (будинки, споруди, устаткування, обладнання, інвентар і т.д., що віднесені до основних фондів законодавством). Вартість витрат основних фондів переноситься на витрати вир-тва за рахунок амортизації. Основні фонди дільться на 3 групи:

• Будівлі, споруди, їх компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації – 20 років, норма амортизації – 5%);

• Автомобільний транспорт та запчастини, меблі, інструменти, інф.системи, телефони тощо (строк експл. – 4 роки, норма амортизації – 25%);

• Інші основні фонди, що не входять до 1 та 2 (норма амортизації – 15% балансової вартості на рік)

• Оборотні засоби – матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і одразу переносять свою вартість на продукцію (сировина, паливо, матеріали, МШП, та інше майно, що віднесено до оборотних засобів).

• Кошти – гроші в національній валюті у складі майна суб’єктів господарювання, призначені для здійснення товарних відносин між суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

• Товари у складі майна є вироблена продукція, виконані роботи та послуги.

Майно також поділяється на спеціальні фонди та резерви (грошові кошти, що не буреть участі у виробництві і використовуються строго за призначенням). Спеціальні фонди та резерви діляться на обов’язкові (за законом) та необов’язкові (на розсуд власника).

- обов'язкові: амортизаційний та фонд охорони праці; для певних категорій суб'єктів – резервний та страховий; у виробничих кооперативах – пайовий, неподільний, резервний, спеціальний.

- необов'язкові: інші спеціальні фонди та резерви (фонд виплати боргів, інноваційний фонд, фонд матеріального заохочення.

Від 1 січня 2000 р. із запровадженням міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, почали використовуватись нові поняття – оборотні та необоротні активи, що значною мірою охоплюють зміст вищезазначених (основні та обігові кошти, нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви).

22. Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності.

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Суб'єкти господарювання відповідно до закону (ст. 145 ГК, Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”) зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Питання, пов'язані із бухгалтерським обліком та фінансовою звітністю підприємств та інших господарських організацій відповідно до нових стандартів, визначається низкою нормативно-правових актів як загальної, так і спеціальної сфери дії. Так, Закон України від 16.07.1999 р. “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, в т. ч.:

- розкриває зміст цих понять (згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

- передбачає, що метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства (ч. 1 ст. 2);

- встановлює обов'язковість ведення підприємством бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір (ч. 2 ст. 2);

- визначає основні засади державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності (статті 6-7);

- закріплює вимоги до первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку (ст. 9), а також вимогу щодо обов'язковості періодичної інвентаризації активів та зобов'язань підприємства з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності;

- та регулює інші питання.

Подання фінансової звітності здійснюється згідно з Порядком, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, а склад та принципи підготовки фінансової звітності визначаються стандартами бухгалтерського обліку та звітності, затвердженими Міністерством фінансів України (накази від 31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” (загальні положення) у балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства, при цьому активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому; власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди). Активи підприємства згідно з цим Положенням поділяються на оборотні та необоротні (оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати балансу, а необоротні активи — всі активи, що не є оборотними).