21) Рішення Конституційного Суду України як джерела кримінальногоправа

Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень.Статус Конституційного Суду України визначається статтями 147-153 Конституції України та Законом України "Про Конституційний Суд України".

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України .

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності тощо.

Рішення й висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими і не можуть бути оскаржені.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частин.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

22) Юридична природа роз'яснень Пленуму Верховного Суду України

У радянській юридичній доктрині діапазон підходів до визначення правової природи постанов Пленумів Верховних Судів був досить широким: від визнання їх як нормативних актів до категоричного заперечення нормативної природи .Постанови містять інтерпретаційні норми, що не є джерелами права. нормативно-правові акти містять загальнообов’язкові правила поведінки. Щодо постанов Пленуму ВСУ, то на даний час їх обов’язковість нормативно не закріплена. Слід зазначити, що Пленум ВСУ не є правотворчим органом, а, значить, за своїми повноваженнями не вправі змінювати або доповнювати норми права. Тому всі роз’яснення ВСУ повинні здійснюватися тільки в межах обсягу чинних норм права та їх змісту. Однак, на жаль, Пленум ВСУ не завжди дотримується вищезазначених принципів, часто закріплюючи в своїх постановах з питань застосування законодавства фактично нові норми права, що створюються ним самим.

23) Юридична природа рішень Європейського Суду з' прав людини

У Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми, згідно з якою практика Суду визнається джерелом права в Україні. Проте механізм використання рішень Суду у процесі правозастосовної діяльності й досі залишається нерозробленим, а право безпосередньо застосовувати рішення Суду віддається на розсуд суб´єктів цієї діяльності й тому є проблематичним.

Можна виокремити низку підходів науковців до розуміння: а) юридичної природи; б) праворегулятивної функції рішень Суду.

Щодо першого питання більшість вітчизняних авторів розглядають рішення Суду як юридичний акт, який має подвійну юридичну природу: правозастосовну та правоінтерпретаційну.

Правозастосовний характер цим рішенням притаманні усі ознаки правозастосовних актів. По-перше, рішення Суду ухвалюються компетентним органом — Судом. По-друге, вони мають публічно-владний характер та забезпечуються міждержавним утворенням — Радою Європи. По-третє, рішення Суду як правозастосовні акти містять індивідуальне, формально обов´язкове правило поведінки, яке полягає у визнанні наявності чи відсутності порушення Конвенції та, залежно від наслідків порушення, у призначенні справедливої сатисфакції. По-четверте, обов´язкова дія рішень Суду розрахована завжди на персоніфікованих суб´єктів — заявника та державу-відповідача.По-п´яте, рішення Суду регулюють лише конкретні випадки суспільного життя, тому їх юридична чинність вичерпується фактом реалізації індивідуального припису.

Правотлумачний характер рішень. Особливістю правоінтерпретаційної діяльності Суду є те, що її результати містяться у зовнішній юридичній формі правозастосовного акта — його рішенні. Проте такий правозастосовний акт має водночас і всі ознаки акта інтерпретаційно-правового. По-перше, відповідно до ст. 32 Конвенції таке рішення є юридичним актом компетентного суб´єкта — Суду. По-друге, інтерпретація Конвенції, що міститься у рішенні Суду, є формально обов´язковою для усіх суб´єктів, оскільки лише він має повноваження здійснювати її офіційне тлумачення. По-третє, це рішення містить правила розуміння змісту норм Конвенції, які є досить абстрактними та конкретизуються через їх тлумачення Судом. По-четверте, рішення Суду має письмову юридичну форму вираження. По-п´яте, такі рішення мають юридичну силу, визначену статусом суб´єкта право-тлумачення — Суду, тобто має юридичну силу рішення Суду. По-шосте, правило розуміння змісту норми Конвенції, що міститься у такому рішенні, не виходить за її межі — принаймні декларативно.

Правоконкретизаційний характер рішень. Такі рішення порівняно з іншими різновидами інтерпретацій-но-правових актів мають ще одну особливість, яка стосується їх змісту.

Проблема прецедентності рішень :деякі вчені розглядають рішення Суду як такі, що у тому чи іншому аспекті мають прецедентний характер. При цьому більшість прихильників такого підходу погоджуються, що йдеться переважно не про прецедент за формою та змістом у класичному його розумінні в англійській чи американській доктрині , а про прецедент саме за змістом.

Підсумовуючи викладене, можна визначити юридичну природу рішень Суду з урахуванням їх праворегулятивної функції у такий спосіб: такі рішення можна розглядати як правоконкретизаційний прецедент, а саме як правозастосовний акт, у якому через правоположення конкретизуються норми Конвенції і який має прецедентний характер для самого Суду та правотворче значення для правових систем держав — учасниць Конвенції. Підбиваючи підсумки, зазначимо, що рішення Суду мають, так би мовити, змішану юридичну природу. З одного боку, вони поєднують у собі ознаки правозастосовних та інтерпретаційно-правових актів, а з другого -є результатом правозастосовної конкретизації. У будь-якому випадку, вони не є результатом правотворчості.