2.3. Діяльність громадських об’єднань в пам’яткоохоронній сфері

Поряд із державними інституціями важливу роль у збереженні та відновленні історико-культурних надбань відіграють громадські об’єднання, найбільш чисельне серед яких – Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК), утворене ще у 1966 р. УТОПІК не лише стояло біля витоків теорії пам’яткознавства, зокрема поділу пам’яток на види – історичні, археологічні, пам’ятки архітектури, історії техніки та військової справи мистецтва, етнографії, письменства, – але й брало участь в практичній діяльності – здійснювало громадський контроль за охороною, використанням, ремонтом і реставрацією пам’яток історичного та культурного значення. Товариство було флагманом пам’яткознавства в Україні ще з радянських часів, а за умов незалежності взяло участь в ряді амбіційних проектів.

Серед подібних проектів за участю УТОПІК стало створення Музею народної архітектури та побуту України, що співпало датою із 30-ю річницею відкриття експозиції Товариства у 1966 р. Окрім цього, громадським коштом було проведено ряд етнографічних експедицій, в результаті яких було сформовано величезну колекцію пам’яток народного декоративно-вжиткового мистецтва; на площі понад 150 га встановлено 300 архітектурних об’єктів³³.

УТОПІК сприяло відтворенню, реставрації та збереженню численних історико-культурних пам’яток. Так, коштом Товариства неодноразово проводилися реставраційні роботи на Золотих Воротах в Києві.

Ще одним із пріоритетів діяльності УТОПІК є практична робота з дослідження та охорони археологічних пам’яток. Дана категорія складає найбільший масив об’єктів історико-культурної спадщини, що перебувають на державному обліку. Прийняття в 2004 р. Закону України «Про охорону археологічної спадщини» не вирішило всіх проблем, що були пов’язані передусім з процесом роздержавлення та приватизації земельного фонду України та втратою державою ряду земель історико-культурного значення у зв’язку із передачею їх у приватне чи колективне володіння. УТОПІК також намагається протидіяти діяльності т.зв. «чорних археологів», що приносять величезні втрати культурному фонду України.

Іншою масштабною акцією УТОПІК, котра була проведена в партнерстві з іншими, в т.ч. аматорськими, пам’яткознавчими організаціями, була започаткована ще у 1988 р. програма «Забуті могили». Ініціатором проведення програми став журнал «Пам’ятки України». Мета акції – привернути увагу влади та широких кіл громадськості до справи порятунку архітектурних пам’яток, військових поховань та старих кладовищ. Масштабний процес дослідження та збереження історичних кладовищ та некрополів був розпочатий саме в Києві Л. Проценко. Згідно з планом програми «Некрополі Києва» був створений Український центр біографічної некрополістики при Головній раді УТОПІК, котрий продовжує діяти і до нашого часу. Ним було підготовлено та опубліковано 20 видань серії «Некрополі», однак головна заслуга Товариства полягала у приверненні уваги київської громадськості до питання статусу Лук’янівського кладовища. Саме УТОПІК виступило з ініціативою надання кладовищу статус державного історико-культурного заповідника, відповідний акт був ухвалений Кабінетом Міністрів України 6 лютого 1994 р. Члени УТОПІК брали участь в розробці генерального плану розвитку заповідника, проведенні значного обсягу науково-пошукової роботи із впорядкування поховань та підготовці каталогу кладовищ міста Києва³⁴.

Товариство приділяє значну увагу питанням ремонту та реставрації історичних пам’яток. що було особливо актуальним в період другої половини 1990-х рр., коли державна максимально скоротила фінансування Інституту «Укрпроектреставрація», що займався питаннями даної сфери. В цей час саме УТОПІК взяв на себе основний фінансовий тягар утримання реставраційних майстерень при Музеї народної архітектури та побуту України.

Окрім УТОПІК, значний внесок у справу охорони та збереження історичних пам’яток Києва зробили такі громадські та наукові об’єднання як Український фонд культури, Національна спілка краєзнавців України, Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал», Українська асоціація захисту історичного середовища та ін.

Значний обсяг науково-просвітницької діяльності проводиться Національною спілкою краєзнавців України, що у період з 1990 по 2008 рр. мала назву Всеукраїнської спілки краєзнавців. Ця організація має зокрема амбітні плани щодо перевидання осучасненої багатотомної енциклопедії «Історія міст і сіл України». Спілка разом із Національною академією наук України, Службою безпеки України, та Українським культурно-просвітницьким товариством «Меморіал» брала участь у підготовці серії книг «Реабілітовані історією»³⁵.

Перед органами державної влади та громадськими об’єднаннями постає ще одне нагальне питання – відновлення ряду визначних об’єктів історико-культурної спадщини Києва, втрачених внаслідок різних історичних обставин. Важлива функція в цій сфері відводилася створеному Указом Президента України Л. Кучми 12 червня 1995 р. Фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара³⁶. Фонд мав покликанням консолідувати зусилля наукової та громадянсько-активної спільноти, організувати збір коштів громадян та меценатів та відповідати за організаційну частину при відбудові втрачених раніше пам’яток історії. У Києві за активної участі Фонду було відновлено знищені більшовиками Михайлівський Золотоверхий монастир та собор Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври, а також запланована відбудова Богоявленського собору Братського монастиря, будинку Київського магістрату та інших втрачених раніше історичних об’єктів. На жаль, складність економічної ситуації в державі не дозволяє повною мірою реалізувати амбітні проекти з відновлення втрачених історико-архітектурних пам’яток Києва. Першочергово відновлюватися мають пам’ятки, рештки яких збереглися до нашого часу, в той же час відновлення втрачених пам’яток не може замінити реставрації та ремонту наявних пам’яток історії та культури.