1.2. Стан джерельної бази

Джерельна база дослідження з проблем охорони історико-культурної спадщини Києва передусім репрезентується документами нормативно-правової бази, діючої в Україні в даний час, що регулюють державну політику у сфері збереження та охорони історичних об’єктів в Україні загалом та в Києві зокрема.

Початок законодавчому оформленню сучасної системи охорони історико-культурної спадщини України був даний у 1978 р. із прийняттям Верховною Радою УРСР Закону «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», котрий значною мірою дублював відповідний союзний закон. Однак ідеологічні концепції, прийняті в СРСР, залишали вразливими цілі категорії пам’яток історії та культури, передусім пам’ятки, функціонування яких було пов’язано з культами. Відтак для усунення законодавчих колізій 8 червня 2000 р. був прийнятий Закон України «Про охорону культурної спадщини»¹⁷, згідно з яким понятійний апарат пам’яткоохоронної сфери був узгоджений з міжнародними стандартами. Згідно Закону, до культурної спадщини належать лише нерухомі пам’ятки, в той час як справа збереження і охорони рухомих пам’яток регулюється окремими законодавчими актами про музейну та архівну справу.

В подальші роки Верховною Радою України ухвалено низку нових законів України: «Про охорону археологічної спадщини»¹⁸ (2004 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини»», котрий вводив в законодавчу риторику нову категорію пам’яток – нерухомих пам’яток науки і техніки. Оновлення нормативно-правової бази дозволило розширити сферу діяльності держави в питаннях охорони історико-культурної спадщини та наблизити законодавчі акти до сучасних світових стандартів.

Документом, що визначає історичну та культурну цінність об’єктів, є Державний реєстр нерухомих пам’яток, тобто перелік пам’яток історії, взятий державою під опіку. Реєстр регулярно поповнюється новими об’єктами, цінність яких визнає українське наукове співтовариство. Науковою основою для внесення пам’яток в реєстр може виступати «Звід пам’яток історії та культури України», підготовка якого регулювалася указами Президентів України¹⁹.

Окрім законодавчих актів України, джерелами вивчення проблем охорони історико-культурної спадщини можуть виступати постанови Кабінету міністрів та інших виконавчих органів влади, судові рішення, постанови та розпорядження міських органів самоврядування тощо. Значний джерельний пласт пов’язаний із прийнятими постановами та рішеннями Київської міської державної адміністрації, чий друкований орган – газета «Хрещатик», займається їх публікацією як в друкованому, так і в електронному вигляді.

Окремою категорією джерел є архіви оригіналів засідань окремих сесій Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, котрі з поширенням комп’ютерних технологій були перенесені на електронні носії інформації та викладені у Світову мережу. Загалом, доступ до більшості документальних джерел є відкритим, що полегшує історикам процес дослідження з даної тематики.

Значну цінність для науковця становлять джерела, котрі за своїм походженням належать громадським організаціям та науково-дослідним установам – УТОПІК, Центру пам’яткознавства, Центру досліджень історико-культурної спадщини України тощо. Серед них є діловодна, проектна документація, доповіді, звіти²⁰, а також джерела публіцистичного характеру – промови, відозви тощо, котрі проливають світло на питання проведення наукових досліджень та організації діяльності крає- та пам’яткознавчних товариств та установ.

Особливої уваги заслуговують документи з історії Києва, котрі були досліджені та опубліковані в окремому збірнику колективом вчених Київського національного університету імені Т. Шевченка за редакцією В.Ф. Колесника, А.П. Коцура та Н.В. Терес²¹. Діючі на базі історичного факультету кафедра етнології та краєзнавства і Центр українознавства є одними з фахових установ історико-краєзнавчого профілю, що поставили ряд суміжних дисциплін на академічну основу.

В додатках до даної роботи були використані окремі фотоматеріали, що зображують певні особливості існуючого стану речей в пам’яткоохоронній сфері в Києві. Також подано опитування, що мають продемонструвати погляди деяких киян на проблеми охорони історико-культурної спадщини в Києві.

Загалом, існуюча джерельна база здебільшого доступна для використання в наукових цілях та має суттєве інформативне значення.