4.4. Пам’ятки воєнної історії в Києві

Важливе місце в історико-культурній спадщині Києва займає комплекс пам’яток воєнної історії. Чимала кількість воєнних конфліктів, в які так чи інакше виявились втягненими українські землі, сприяла тому, що на українських теренах залишилося багато пам’яток, котрі свідчать нам про історію воєн, військової справи та організації минулих епох.

До пам’яток воєнної історії належать будинки, споруди, окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих (загиблих військовослужбовців, у т. ч. іноземців), які загинули у війнах, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських, річкових суден, у т. ч. із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями⁸⁵.

Юридичне закріплення терміну «пам’ятки воєнної історії» відбулося у 1978 р. після прийняття Закону УРСР «Про охорону та використання пам’ятників історії та культури». В радянській пам’яткоохоронній практиці першочерговий пріоритет надавався групам пам’яток, пов’язаним із подіями Жовтневої революції 1917 р. та Другої світової (Великої Вітчизняної) війни 1941 – 45 рр.

Пам’ятки воєнної історії можна класифікувати наступним чином:

• оборонні споруди – вали, рови, фортеці та їх залишки, башти, брами, оборонні лінії тощо;

• військово-інженерні споруди - ділянки укріпрайонів, командні пункти, траншеї, доти, дзоти, батареї, редути, окопи, капоніри, бункери, землянки та ін.;

• пам’ятні місця та об’єкти, пов’язані з дислокацією військових частин, з’єднань, партизанських формувань, розміщенням комісаріатів, військових міністерств, управлінь, штабів, командних пунктів, казарм, шпиталів, військових таборів;

• пам’ятні місця бойових дій;

• пам’ятні місця розташування концтаборів, гетто, таборів смерті, місця масових страт та поховань військовополонених, цивільного населення під час воєнних дій та окупації;

• будинки і пам’ятні місця, пов’язані з життям, навчанням, діяльністю видатних військових діячів армії і флоту;

• зразки зброї та воєнної техніки, які збереглися на місцях боїв і пов’язані з важливими воєнними подіями;

• храми - усипальні, збудовані на честь воєнних подій або загиблих воїнів;

• військові цвинтарі, ділянки поховань, братські та одиничні поховання воїнів, партизанів, підпільників, учасників національно-визвольних рухів⁸⁶.

Пам’ятки воєнної історії у Києві хронологічно простежуються з княжої доби. Рештки укріплень Києва – дерев’яні вали, рови, башти, фортеці та їх залишки є важливими історичними свідоцтвами того часу. «Місто Володимира» (ІХ – 1-а пол. ХІІІ ст.) на Старокиївській горі являло собою фортецю, оточену потужним земляним валом з дубовою огорожею, воротами, мостами через глибокий рів. За часів княжіння Ярослава Мудрого продовжувалося будівництво по захисту південних кордонів Русі від кочовиків. Навколо «міста Ярослава» були зведені нові потужні укріплення. Залишки Золотих воріт, збудованих за часів Ярослава Мудрого – фрагменти автентичної пам’ятки, яка як сама по собі, так і через збудований над нею сучасний павільйон – варіант реконструкції їх загального вигляду, дає уявлення про оборонний комплекс ХІ ст. у Києві. Оборонні споруди, вежі і брами навколо Києво-Печерської лаври, фундаменти Десятинної церкви у Верхньому місті складали основу міської фортифікації на час взяття Києва монголами у 1240 р⁸⁷.

Окремі київські культові споруди можуть розглядатися через призму воєнної історії як місця поховання видатних діячів козацтва XVII – XVIII ст. Так, на території Києво-Межигірського монастиря похований фастівський і полтавський полковник С. Палій, гетьман Правобережної України Є. Гоголь, у Богоявленській церкві київського Богоявленського братського монастиря – гетьман України П. Конашевич-Сагайдачний, в Іллінській церкві в Суботові (Черкаська обл.) – гетьман України Б. Хмельницький.

Комплексною пам’яткою архітектури і воєнної історії являється Київська фортеця, побудована царським урядом у ХІХ ст.

Окремі пам’ятки воєнної історії у Києві пов’язані з подіями національно-визвольних змагань 1917 – 20 рр. Це, зокрема, Луцькі казарми у Києві, де у 1918 р. містилася Сердюцька дивізія, завод «Арсенал», центр більшовицького повстання у січні 1918 р. та ін.

Звісно, найбільший за обсягом сегмент воєнно-історичних пам’яток у Києві представлений пам’ятками Другої світової війни. У Києві споруджено 419 пам’ятників, обелісків, меморіалів, монументів, присвячених подіям воєнних років, воєнні поховання періоду Другої світової війни зустрічаються на 17 київських цвинтарів⁸⁸. Окремою пам’яткою є урочище Бабин Яр, де у вересні 1941 р. проводилися масові розстріли німецькими окупаційними військами цивільного населення, передусім євреїв, циган, караїмів та представників інших народів. Питання увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру регулярно піднімалося в незалежній Україні. У вересні 2005 р. Президент України В. Ющенко виступив з розпорядженням до Кабміну розглянути питання присвоєння Бабиному Яру статусу державного історико-меморіального заповідника⁸⁹. Відповідне рішення було прийняте 1 березня 2007 р.⁹⁰

Величезна кількість пам’яток воєнної історії поповнили колекції Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років», котрий був відкритий у 1981 р.

Охорона та збереження воєнно-історичних пам’яток у Києві супроводжується типовими труднощами та проблемами, властивими іншим пам’ятковим категоріям. Надзвичайно актуальною є проблема залежності пам’яток даного типу від ідеологічних факторів, адже більша їх частина хронологічно та тематично відноситься до радянської доби в історії України. Ідеологічна конфронтація в політичному житті суспільства нерідко має наслідком поширення випадків цілеспрямованого вандалізму стосовно окремих пам’яток, що уславлюють радянську перемогу у Другій світовій війні.

Тематичне викривлення при науковому дослідженні, каталогізації, охороні та збереженні пам’яток історії убік радянського трактування історичних подій продовжує зберігатись і донині. Частка воєнно-історичних пам’яток, пов’язаних з подіями національно-визвольних змагань українського народу, є мізерною. Після проголошення незалежності України з’явилася можливість для утвердження більш національно орієнтованого підходу при вивченні та дослідженні актуальних питань воєнної історії, однак подолати окремі негативні наслідки панування комуністичної ідеології у пам’яткознавстві можливо лише на довготривалому проміжку часу.