84. Правове регулювання тваринництва.

Тваринництво є провідною галуззю сільського господарства, основним постачальником повноцінного харчового білка й сировини для переробної промисловості АПК. Воно виробляє 45% валової продукції сільського господарства.

 Це пов'язано з тим, що в умовах ринку сільськогосподарським товаровиробникам невигідно займатися тваринництвом. Система ціноутворення й механізми збуту вироблюваної цією галуззю продукції, механізми постачання комбікормів і забезпечення її іншими необхідними ресурсами призвели до того, що собівартість продукції тваринництва удвічі, а подекуди — й тричі, перевищувала її реалізаційну ціну. Внаслідок чого у колективних сільськогосподарських підприємствах почали вирізати поголів'я худоби.    Цікавим є й той факт, що значний спад виробництва продукції тваринництва в колективних господарствах не спричинив дефіциту продукції тваринництва на ринку України. Річ у тім, що на відміну від колективних господарств, у яких ще збереглася консервативна радянська система управління, в підсобних господарствах населення, цілком за законами ринкової економіки, відбулося значне зростання виробництва продукції тваринництва. Це явище закономірне: приватна власність і закони ринку стимулюють розвиток тих галузей, які можуть дати реальний прибуток. А потреби ринку в продукції тваринництва зумовили ринкові механізми встановлення цін на ту її частину, яку вирощено в підсобних господарствах громадян, а також ринкові механізми її реалізації. Це виправдовує парадоксальну, на перший погляд, ситуацію: в колективних господарствах тваринництво було збитковим, тоді як у підсобних господарствах населення, навпаки, — воно давало прибуток.

Не виправдали себе й заходи щодо штучного створення інтегрованих формувань з виробництва, переробки й реалізації продукції тваринництва за участі сільськогосподарських товаровиробників, комбікормових і переробних підприємств, заготівельних і торговельних організацій усіх форм власності, банків, вітчизняних та іноземних інвесторів, що були започатковані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. "Про подолання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабілізацію розвитку галузі". Згідно з Указом Президента України від 17 лютого 2001 р. № 100/200 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001—2002 роках", передбачено поступовий перехід до ринкових методів регулювання сільського господарства із збереженням державного регулювання. Важливим є положення про навчання сільськогосподарських товаровиробників ринкових методів господарювання.

85. Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зумовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тварин. Одержані селекційним шляхом породи сільськогосподарських тварин мають певні сталі якості, що характеризують їх сільськогосподарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тваринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотно зменшить продуктивність сільського господарства.

Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 Закону до суб'єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів, власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і замовники послуг з племінної справи у тваринництві.    Племінна справа в Україні здійснюється на основі загальнодержавних програм селекції у тваринництві, які розробляються Кабінетом Міністрів України на період 5—10 років. Такі програми є обов'язковими для всіх суб'єктів племінної справи. їх виконавців добирають згідно з Положенням про умови проведення конкурсу з визначення виконавців державної програми селекції у тваринництві, що фінансується з державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 3 березня 2000 р. № 27.    Відповідно до п. 66 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню. Ліцензії на таку діяльність видає Мінагрополітики. Інші види діяльності з племінної справи у тваринництві ліцензуванню не підлягають.    Суб'єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напряму їхньої діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів, Мінагрополітики присвоює відповідний статус, характеристика та процедура отримання якого визначені Положенням про присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві, затвердженим наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66.

Штучне осіменіння племінних тварин регулюється Інструкцією зі штучного осіменіння корів і телиць, затвердженою наказом Мінагрополітики від 1 серпня 2001 р. № 230, Інструкціями зі штучного осіменіння свиней та зі штучного осіменіння овець і кіз, затвердженими наказом Мінагрополітики від 13 грудня 2002 р. № 395.

Закон України "Про племінну справу у тваринництві" не регулює охорону прав на селекційні досягнення як на інтелектуальну власність. Селекційні досягнення визнаються винаходом, і права на них охороняються згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції закону від 1 червня 2000 р.).