СРС №11 Тема: Земельне право України.

План.

1. Поняття земельного права

2. Склад та цільове призначення земель України

3. Право власності на землю

4. Право користування землею

5. Земельний сервітут

6. Припинення прав на землю

Література:

1. Л-1 с.191…218

2. Л-2 с.315…328

3. Л-4

http://book.li.org.ua/ua/map/r11/

4. Інші інтернет-ресурси, зокрема: 1) http://www.yurist- online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/agrar-pravo/;

2) http://ebk.net.ua/Book/law/gayvoronskiy_apu/zmist.htm

Після вивчення теми студент повинен:

Знати

Основні поняття:

• землі житлової та громадської забудови

• землі природно-заповідного призначення

• землі оздоровчого призначення

• землі рекреаційного призначення

• землі історико-культурного призначення

• землі лісового фонду

• землі водного фонду

• землі промисловості

• земельний сервітут

• землі сільськогосподарського призначення

Вміти:

Користуватися придбаними знаннями при вирішенні правових ситуацій

Викладач __________________________________ Юрко Л.М.

Поняття земельного права

Земля – найперше і найголовніше джерело багатства:

• верхній найродючіший шар землі (ґрунт) є базою розвитку сільського і лісового господарства

• в надрах землі знаходяться величезні запаси корисних копалин

• вода, без якої взагалі неможливе життя, також органічно пов’язана із землею.

Окрім того, земля є просторовим базисом розміщення заводів і фабрик, залізниць і автомобільних доріг, аеродромів, міст і сіл з їх науковими, навчальними і культурно-виховними центрами. Земля також найголовніший природний ресурс, глобальний нагромаджувач сонячної енергії, основа життя рослин, тварин і людей. Саме тому відносини охорони земель та права власності на землю законодавець не міг виключити з поля правового регулювання, у результаті чого виникла нова галузь права – земельне право України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Земельні відносини регулюються

• Конституцією України

• Земельним кодексом України

• Законом України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 року

• Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру (Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. N15)

• Положенням про моніторинг земель (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. N 661)

• іншими нормативно-правовими актами України.

Склад та цільове призначення земель України

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії:

1. землі сільськогосподарського призначення

2. землі житлової та громадської забудови

3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

4. землі оздоровчого призначення;

5. землі рекреаційного призначення

6. землі історико-культурного призначення

7. землі лісового фонду; 8.землі водного фонду ; 9. землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Право власності на землю

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Об’єктом права власності зазвичай виступає земельна ділянка. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Суб’єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності ; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Підстави набуття права власності на землю:

1. придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами

2. безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності

3. приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування

4. прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)

5. внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду (лише юридичні особи)

6. передачі земель державної власності (лише територіальні громади)

7. примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (лише територіальні громади)

8. конфіскації земельної ділянки (лише держава)

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

Власники земельних ділянок зобов’язані:

1. забезпечувати використання їх за цільовим призначенням

2. додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля

3. своєчасно сплачувати земельний податок

4. не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів

5. підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі

6. своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом

7. дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.