Значення місцевого оподаткування у податковому процесі різних країн [18]

Країни	США	Франція	Японія	Англія	Італія	Німеччина	Україна
Питома вага місцевих податків і зборів у загальних надходженнях	14,3	14,9	14,1	14,0	8,5	6,8	0,24

Дані таблиці свідчать, що у порівнянні з розвиненими країнами світу місцеве оподаткування в Україні складає незначну питому вагу у загальних надходженнях податкових платежів до державного бюджету. Податкова практика розвинутих країн показує, що ефективний рівень місцевого оподаткування в середньому становить 10%.

Існування значної кількості загальнодержавних податків спричиняє ускладнену процедуру розподілу податкових надходжень до місцевих бюджетів з державного, що тим самим посилює податкову централізацію. Окрім того, ця процедура потребує постійного обґрунтування та розрахунків сум фінансування місцевих бюджетів.

Останнім часом багато уваги у вітчизняній та зарубіжній літературі приділяється розгляду питання оптимальності розподілу податкових надходжень між бюджетами різних рівнів. Розглянемо, як розподіляються кошти, що акумулюються податковою інспекцією Ворошиловського району між бюджетами різних рівнів в Україні (додаток С).

Як свідчать дані таблиці у додатку С, у 2007 році більше половини всіх податкових надходжень було спрямовано до Державного бюджету України, 46% - до місцевого та лише 1,7% - до районного. У звітному 2008 році ситуація дещо змінилась: зменшились надходження до місцевих бюджетів та збільшились до державного (63%). Така різниця свідчить про непослідовну політику міжтериторіального розподілу податкових коштів.

Останнім фактором оцінки сприятливості податкового середовища функціонування підприємницьких структур на обраній для дослідження території виступає оцінка нормативно-правового забезпечення оподаткування суб’єктів господарювання. Особливості податкового права проаналізовано у першому розділі роботи.

Підводячи підсумки, можна сказати, що в цілому умови реалізації складових податкового механізму є сприятливими для підприємницької діяльності. Однак аналіз виявив деякі недоліки у забезпеченні податкової безпеки території, які проявляються переважно у недосконалості організації місцевого оподаткування, процесу розподілу податків між бюджетами різних рівнів.

РОЗДІЛ 3

ОПТИМІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Проведений у роботі аналіз умов реалізації складових податкового механізму дозволяє сформувати комплекс заходів та напрямків з їх удосконалення, зважаючи на сучасні економічні та фінансові умови функціонування підприємницьких структур в Україні.

Зокрема, напрямком оптимізації місцевого оподаткування та процесів розподілу податкових надходжень може стати перегляд системи загальнодержавних та місцевих податків. Одним із аспектів цього напрямку слід визначити перегляд ознаки розподілу податків на загальнодержавні та місцеві: їх доцільно поділяти не за компетенцією органу, які визначають основи стягнення цих податків, а за рівнем бюджету, який поповнюється за рахунок цього податку. Наприклад, податок з доходів фізичних осіб у повному обсязі надходить до місцевих бюджетів, проте у законодавстві виступає одним з головних загальнодержавних податків.

Особливістю сучасного процесу оподаткування виступає той факт, що більшість існуючих податків займають у структурі загальних надходжень частку, близьку до нуля, та практично не беруть участі у формуванні доходної частини бюджетів різних рівнів. За такої ситуації можливе внесення пропозицій щодо заміни одних податків іншими.

Щодо оптимізації розподілу податкових надходжень між бюджетами різних рівнів, то у сучасній літературі пропонуються різні методики. На сьогодні багато методичних розробок у фінансовій сфері створено в комерційних структурах. Зокрема, все більшої популярності набуває метод системного управління – «золотий перетин». В основу методу закладено теорію класичних золотих пропорцій, яка стверджує, що частини різної величини співвідносяться у певному відношенні одна до одної і до цілого. Класичним прикладом дотримання «золотого перетину» є будова людського тіла, єгипетських пірамід тощо. Тривалою практикою господарювання людства на Землі доведено існування цих пропорцій і в економіці. Природно постає питання щодо застосування цієї теорії до встановлення обґрунтованого співвідношення між державним і місцевими бюджетами. [10]

Для того, щоб система була стійкою і гарантовано сягала гармонійного розвитку, слід дотримуватися такого розподілу цілого на дві нерівні частини за цим правилом у пропорції 62 % до 38 % [10].

Якщо трансформувати правило «золотого перетину» на бюджетну систему, то поділ зведеного бюджету на «державний» і «місцеві» має здійснюватися саме в подібній пропорції. В такому випадку факти пониження частки бюджетів місцевого самоврядування у 2008 році порівняно з 2007 роком, відповідно, до 35,8% з 46,1 %, можна сприймати як дії бюджетної системи із саморегуляції та прагнення повернути її до стану стійкості.

Глибока фінансова криза у економіці України та взагалі багатьох країн потребує новітніх унікальних підходів. Історичний досвід минулих кризових років показує, що кожного разу виходом із ситуації, що склалася, ставали нові неординарні наукові розробки та їх впровадження, яке, слід зазначити, давало позитивні результати (наприклад, кейнсіанський підхід свого часу вивів країни з глибокої кризи). Саме тому можливою здається ефективність використання зазначеного методу розподілу податкових коштів між бюджетами різних рівнів.

У багатьох наукових роботах часто відмічається посилений податковий тягар в Україні. Проте ставка податку на прибуток в Україні, наприклад, що є головним бюджетоформуючими набагато менша, аніж в інших більш розвинених країнах, до того ж враховуючи рівень життя населення та доходів підприємств (ставка податку на додану вартість, наприклад, теж не перевищує середньої за країнами ЄС). [19]

При цьому сьогодні в уряді активно вносяться пропозиції до зменшення ставок оподаткування у проекті Податкового кодексу [26]. У розрізі можливостей перейняття іноземного досвіду та аналізу сучасного кризового стану економіки, який спричиняє дефіцит бюджетних ресурсів, зниження ставок за бюджетоформуючими податками (податком на прибуток, податком на додану вартість та єдиним податком) є неприйнятним.

Окрім того, фінансова криза у сучасних умовах посилює питання збалансування зростання економіки та наповненням держави фінансовими ресурсами. На нашу думку, можна запропонувати впровадити регресивні ставки оподаткування з податку на прибуток. Таки чином можна, по-перше, усунути проблему приховування доходів підприємствами, оскільки вони будуть зацікавлені в їх підвищенні, по-друге, менша ставка з більшої суми податку може принести більшу суму коштів, аніж при пропорційному оподаткуванні за збереження тієї ж ставки. До того ж, у кризових умовах це буде виступати певним стимулом для суб’єктів підприємництва.

Податкові пільги можна розглядати як альтернативу прямому бюджетному фінансуванню, причому в окремих випадках більш ефективну. Адже, по-перше, суб’єкти господарювання зацікавлені у збільшенні обсягів діяльності, яка стимулюється, оскільки розмір підтримки у такому разі зростає; по-друге, нівелюється негативний вплив адміністративного фактора при розподілі державних фінансових ресурсів [12].

Аналіз пільгового оподаткування, проведений у роботі, показав, що за звітний період на території було надано значний обсяг пільг, який у окремих випадках перевищує суми надходжень від податків. Те, що суми пільг за звітний період зросли, свідчить про те, що це має свої результати, тобто вони є доцільними. Проте з іншого боку, сутність самого податку суперечить існуванню податкових пільг як таких, оскільки це – обов’язкові платежі.

Однак, зважаючи на ефективність існуючих пільг; світовий досвід, що засвідчує існування чіткої системи пільг у розвинених країнах та регулярного їх застосування, і потребу у стимулюванні українських підприємств, в державі слід розробити довгострокову політику пільгового оподаткування.

Систему податкових пільг, на нашу думку, слід раціоналізувати на таких засадах: використання податкових пільг виключно як знаряддя проведення соціальної, інвестиційної, структурної політики та політики прискорення НТП, тобто як інструмент ефективної реалізації стимулюючих важелів податкового механізму; максимального обмеження податкових пільг, що надаються окремим галузям економіки (критерієм такого обмеження має бути забезпечення тотожності об’єктів пільгового оподаткування і пріоритетів державної структурної політики); відмови від надання податкових пільг у зв’язку з проведенням економічних експериментів; переходу від безсистемного надання податкових пільг, що запроваджуються з метою вирішення поточних економічних проблем чи задоволення індивідуальних (групових) інтересів, до визначення та реалізації єдиної державної політики податних пільг як складової стратегії реформування економіки України. [21,4]

Раціональна політика податкового державного стимулювання українських підприємств в умовах кризи має забезпечуватись за такими напрямками реалізації: надання довгострокових податкових кредитів підприємствам, що відносяться до пріоритетних галузей економіки; отримання фіскальних поступок головними кредиторами підприємств-банкрутів з метою активізації їхньої участі у санаційних процесах; пільгове оподаткування інвестицій, вкладених у санацію підприємств-банкрутів, можливість застосування нижчих ставок оподаткування при інвестуванні у стратегічні об’єкти; формування окремого комітету при Державній податковій службі для регулювання питань процесу податкового стимулювання та кваліфікованого управління ним; здійснення постійного контролю над співвідношенням між обсягом наданих податкових пільг та розміром доходів бюджетів країни.

Дотримання зазначених вище напрямків сприятиме підвищенню ефективності реалізації механізму надання податкових стимулів для фінансування санаційних процедур українських суб’єктів підприємницької діяльності.

Зрозумілим є те, що Україна не може собі дозволити масове надання податкових пільг та активно використовувати всі їх форми. На нашу думку, доцільним представляється надання податкових пільг у формі кредиту на умовах поверненості та платності. Така форма дозволяє підприємствам протягом певного часу використовувати тимчасово вільні від податків кошти та не позбавляє державу фінансових ресурсів, а навпаки дозволяє отримати більшу суму податкових платежів через більший проміжок часу. При застосуванні цієї пільги підприємства будуть працювати на збільшення фінансових результатів, оскільки, сплачуючи згодом більшу суму податку, зацікавлені в тому, щоб також реінвестувати певні фінансові ресурси у свій розвиток. Окрім того, доцільним є відновлення практики використання прискорених методів нарахування амортизації з метою оподаткування прибутку.

Значного вдосконалення потребує нормативно-правове забезпечення податкового механізму. Напрямками оптимізації можуть стати: усунення невідповідностей між статтями різних законодавчих актів; систематизація пенсійного законодавства; законодавче визначення єдиних стандартів обслуговування платників податків податковими інспекціями у різних регіонах; уніфікація порядку відображення сум податкових надходжень у документах податкових органів та сум зобов’язань платників податків у деклараціях; прийняття Податкового кодексу з метою систематизації та впорядкування законодавчих актів, запровадження єдиної термінології та ін.

Загалом, створення оптимального податкового механізму має забезпечуватись такими вимогами до нього: структура податкового механізму має сприяти реалізації податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення та підйому економіки країни; ставки податків не мають перевищувати аналогічні ставки у сусідніх країнах; система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути пов’язаною з політикою ціноутворення та заробітними платами; застосування інструментів податкового механізму має бути справедливим та зрозумілим для платників податків.

Зрозуміло, що за декілька років неможливо створити ідеальну систему реалізації податкового механізму. Проте дотримання визначених напрямків та рекомендацій сприятиме поліпшенню організації практичного застосування складових податкового механізму.