1.3. Аналіз і порівняння методик оцінки конкурентних переваг банку
Методики щодо оцінювання конкурентоспроможності банку варіюються від відносно простих, заснованих в умовах недостатнього фінансування й обмеженості інформації, до складних, котрі потребують від банківських установ значних витрат і високого професіоналізму персоналу, що займається дослідженням конкурентоспроможності. Українські банки можуть використовувати досить великий вітчизняний досвід з вивчення цієї проблеми, з одного боку, і закордонні методики — з іншого.
Дослідження в галузі рейтингового аналізу банків свідчать про існування номерних, бальних, регресійних, індексних методів рейтингування.
Номерні методики передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінансового стану банків і присвоєння усім банкам місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників. Номерні рейтинги мають вигляд певних таблиць або списків, у яких здійснюється ранжування банків за певними критеріями. Основним недоліком номерних методик є їхня слабка деталізація, оскільки вони не враховують усіх чинників, що впливають на фінансовий стан банків. Вони не дають змоги отримати інтегральну оцінку діяльності банків і встановити реальне місце кожного з них у загальному списку.
Бальні методики дають змогу отримати інтегральну оцінку фінансового стану банків у балах. Під час використання бальної методики кожному показнику присвоюється певний бал у шкалі, визначеній експертами. Загальна сума балів, отриманих банком за кожним із показників, дає підставу зараховувати банк до певної групи. Класичним прикладом бальної методики є рейтингова система CAMELS. Недоліками цієї методики є суб’єктивізм деяких її складових, зокрема, оцінок якості управління та якості активів.
Сучасною альтернативною методикою рейтингового аналізу банків є регресійна методика. Цією методикою передбачається визначення деякої сукупності банків, розрахунок значень факторних показників за кожним банком і середніх значень за їх сукупністю. Наступним етапом регресійного аналізу є визначення взаємозв’язку між результатами банківської діяльності і чинниками, які їх визначають. Для цього використовують кореляційно-регресійний аналіз [2, с.86]. Завдяки регресійній методиці досягається більш об’єктивна оцінка; можливість оновлення оцінки ваги певних факторів відповідно до змін їх впливу на результати діяльності. Недоліком регресійних методик, як і номерних, і бальних, є нездатність визначити рейтинг, який можна використовувати під час розрахунку лімітів кредитування на ринку міжбанківських кредитів.
Єдиною методикою, що дає цифрову базу для розрахунку лімітів, є індексна. Використовуючи індексну методику, визначають показники фінансового стану банку та вагові коефіцієнти для кожного з показників. Як правило, вибір вагових коефіцієнтів проводиться експертами на основі власного досвіду роботи, інтуїції та професійних знань. Головна проблема індексного методу полягає у виборі найважливіших та найінформативніших фінансових коефіцієнтів. Кожний фінансовий коефіцієнт відображає певний напрямок діяльності банку.
Різні методики оцінки надійності банку зведені в таблицю для порівняння, де символи означають: «+» - наявність критерію, «-» - відсутність критерію, «х» - не передбачено у зв'язку з типом методики або відсутністю необхідної інформації для аналізу.
Серед індексних (або коефіцієнтних-вагових) методик оцінки надійності банку (методика Кромонова, Ширинского, РА «Експерт-Україна», «Комерсант»), найбільш повною за набором показників є методика РА «Експерт-Україна». Решта методик поступаються через відсутність груп коефіцієнтів якості активів, рентабельності. Всім методикам властива відсутність показників зростання активів і власного капіталу, структури балансу та рівня прострочених доходів.
Методика Центру наукових досліджень НБУ припускає глибокий аналіз ризиків банку, але основним недоліком методики є відсутність якісного аналізу (конкурентоспроможності банку, ринкового середовища, стратегії і тактики розвитку банку), котрий присутній в методиці «Кредит-рейтинг».
Єдиної універсальної методики немає, оскільки усі банки різняться за функціональним призначенням, за комплексом виконуваних операцій та послуг, за складом клієнтів, а також типом здійснюваної політики на фінансовому ринку.
Методика рейтингових оцінок Національного банку України базується на методиці оцінки САМЕLS. Для адаптації методики САМЕLS до вітчизняної банківської системи Національний банк України додатково враховує такі фактори, як місткість фінансового ринку, рівень розвитку інфраструктури, ступінь стабільності банківської системи. Бальна методика, яку застосовує Національний банк України, відрізняється від рейтингової системи САМЕLS за такими ознаками: застосування іншого набору оцінних показників діяльності банків, уточнення складу елементів власного капіталу банків, коригування коефіцієнтів ризикованості активів, введення іншої класифікації активів за ступенем ризику, коригування критеріальних рівнів оцінних показників[2].
На сьогодні в структурі банківської системи України велику частку займають банки з іноземним капіталом. Тож розглянемо комплексну модель оцінки фінансової стабільності банків з іноземним капіталом - рейтингову модель RAFINS.
Модель побудовано з використанням матричного методу та нечітких класифікаторів. Сутність матричного методу комплексної оцінки фінансової стійкості банку така: будується матриця, де за рядками розташовані показники, які характеризують різні аспекти фінансової стійкості банку, а за а за колонками - якісні рівні цих показників: низький, середній, високий. На перетині рядків і колонок визначається рівень належності поточного кількісного рівня чинника якісній підмножині, яка вимірюється за допомогою нечіткого класифікатора. Потім за формулою розраховується підсумковий комплексний показник.
де gj - вузлові точки стандартного п’ятирівневого класифікатора рівня фінансової стійкості (при дуже низькому значенні показника рівень фінансової стійкості g=0.1, при низькому g=0.3, при середньому g=0.5, при високому g=0.7, при дуже високому g=0.9);
ri - вага показників.
Модель рейтингової оцінки фінансової стійкості банку з іноземним капіталом зображена в додатку…
У методиці запропоновано використовувати 15 показників для оцінювання надійності банку з іноземним капіталом, який знаходиться в Україні, та 15 коефіцієнтів для оцінки материнської компанії (табл….)
Найвідомішою і найвизнанішою серед банківських аналітиків країн СНД є методика В. Кромонова, розроблена групою російських економістів. Вона ґрунтується на застосуванні індексного методу і досить повно враховує фінансово-економічні аспекти діяльності банків. На підставі даних балансу банку визначаються його абсолютні параметри: параметри капіталу, параметри зобов'язань, параметри активів. Шляхом співвідношення зазначених параметрів розраховуються параметричні коефіцієнти (всі вони побудовані так, щоб збільшення будь-якого з них свідчило про поліпшення відповідної характеристики): генеральний коефіцієнт надійності(К1), коефіцієнт миттєвої ліквідності К2, крос-коефіцієнт як співвідношення сукупних зобов'язань то ризикових активів К3, генеральний коефіцієнт ліквідності К4, коефіцієнт захищеності капіталу К5, коефіцієнт фондової капіталізації прибутку як відношення власного капіталу до сформованого статутного фонду К6. Далі розраховується поточний індекс надійності, для чого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються на емпіричну вагу і підсумовуються. Підсумкова формула для обчислення поточного індексу надійності N має такий вигляд:
N = 0,45К1 + 0,2К2 + 0,1 К3/З + 0,15К4 + О,О5К5 + 0,0 5К6/3
Евристичний тип нормування полягає в тому, що коефіцієнти усіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити, ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення між надійністю і прибутковістю. Розраховується синтетичний індекс надійності, який дає змогу вирівняти спричинені випадковими подіями коливання поточного індексу[3]. Відсутність показників прибутковості та якості кредитного портфеля є найбільшим недоліком методики В. Кромонова.
Система рейтингової оцінки за методикою Ширинської характеризується дворазовим збільшенням кількості застосовуваних коефіцієнтів і ранжуванням їх в окремі групи. Новаторством цієї рейтингової методики є присвоєння коригувальних ваг не лише коефіцієнтам, а й групам, до яких вони віднесені. Ширинська запропонувала використовувати для відсікання суб'єктів оцінки єдиний коефіцієнт - показник якості кредитного портфеля, який вказує на питому вагу прострочених позик у кредитному портфелі банку. Банк, у кредитному портфелі якого частка простроченої заборгованості перевищує 3 %, вилучається з рейтингу.
Група вітчизняних банківських експертів при розробці адаптованої до українських реалій методики брали до уваги наступні показники: рівень проблемних кредитів (К7), коефіцієнт миттєвої ліквідності (К8), рівень левериджу (К9), коефіцієнт відкритої валютної позиції (К10). До складу рейтингової оцінки українськими фахівцями введено ще низку параметрів: проблемні кредити, загальні активи, відкриту валютну позицію банку. Перевагою вітчизняної методики є механізм розрахунку показника миттєвої ліквідності, врахування не лише загальної динаміки його змін, а й амплітуди коливань. Позитивне рішення в методиці полягає у нормуванні коефіцієнтів шляхом розрахунку їхніх середніх значень і їхніх середньоквадратичних відхилень. Але індикативна група повинна охоплювати різні за розміром активів банки: великі, середні та малі.
Аналіз методик оцінки конкурентоспроможності банків дозволив виявити певні недоліки: більшість методик зводиться до оцінки кількісних показників внутрішньобанківської роботи; мають суб’єктивний характер, оскільки базуються на експертних оцінках; більшість методик не враховують аналіз стану зовнішнього середовища; не враховуються ефективність продуктової та цінової політики; не всі методики можуть використовуватися зацікавленими суб’єктами ринку, оскільки більшість з них базується на закритій інформації.
Багато систем оцінки конкурентоспроможності базуються на фінансовому стані банків, але необхідно додати іміджеві складові та розробити загальну комплексну оцінку банку, яка надасть змогу виявити ставлення клієнтів до банку, проаналізувати сильні та слабкі сторони діяльності банку щодо залучення та утримання клієнтів, оцінити ступінь довіри клієнтів до банку та запропонувати шляхи підвищення конкурентоспроможності банку.