31.Філософські погляди г. Сковороди

Засновником нової, класичної доби української філософії став Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794. Подібно до Сократа, Сковорода закликав: "пізнай себе", "заглянь у себе". Екзистенціальний настрій позиції Сковороди виразно демонструє мова його творчості – мова символів, образів, а не чітких усталених понять.

У своїх онтологічних поглядах Г.Сковорода виходив із визнання трьох світів, кожен із яких має дві свої природи, "натури". Такими світами є "макрокосм" (природа, світ, що складається з множини малих світів), "мікрокосм" (людина) й "світ символів" (духовне життя, мудрість, Біблія). Всі три світи мають: видиму натуру - це світ матеріальний, світ речей, земля тощо, й натуру невидиму – це дух, істина, вічність, Бог.

Поділяючи світ надвоє — на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності. Богу. Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесною. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. .Але є ше й інший аспект проблеми, те, шо називається підтекстовою філософією Сковороди Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я".Категорії любові та віри не­суть у собі глибокии пізнавальний зміст, живлять лушу людини. на­повнюють її творчою енергією. підштовхують її на шлях дійсного щастя.

Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на лю­дину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху.Всі вони, на його думку, роблять лушу людини приреченою на розслаблення, по­збавляють її здоров'я Тому Сковорода наполяїає на тому, шо запору­ка здоров'я душі — її радість, кураж.

На групи об'єднання категоріальних сугностей любові та віри v пізнанні людиною самої себе складається категорія "шастя'.

Заклик "Пізнай себе" — це не тіль­ки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а її вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, шо найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання — це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживан­ня його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найви­щим щастям він бачив досяїнення глибин власної луші. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

32.Філософські ідеї Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія була заснована 1632 р. в результаті об'єднання шкіл Київського братства і гімназії при Києво-Печерській лаврі. Академія стала першим вищим навчальним закладом на території східних і південних слов'ян. Її професори значною мірою спиралися на ідейні позиції братств та Острозького літературно-освітнього центру. В їх лекційних курсах розроблялася ідеологія національно-визвольної боротьби, містилися рефор­маційні ідеї, переосмислені в контексті вітчизняної духовної культури. На вітчизняному ґрунті утворюються цілісні філософські концепції. За порівняно короткий період філософія змушена була пройти тут усі етапи, які західноєвропейська філософія пройшла протя­гом багатьох віків. У філософських курсах цього періоду спостерігається поглиблення критики автори­таризму, властивого середньовічній схоластиці, та наповнення логіки гносеологічним змістом. Акцентується увага на ролі відчуттів, розуму й мови у пі­знанні, на значущості практичного використання знання про людину, спосте­рігаються спроби повернення до осягнення її сутнісних сил, що були обож­нені та абстраговані в добу середньовіччя. У гносеології поступово утверджу­ється примат спостереження, дослідного знання. Пробуджується інтерес до математики та застосування останньої до пояснення природних феноменів, до раціоналістичної та експериментальної методології. Проглядається праг­нення підтримати натуралістичні погляди, згідно з якими природа як така повинна бути самостійним предметом наукових досліджень.

Філософські курси, прочитані у Києво-Могилянській академії, а також написані її вченими твори, мали вирішальне значення для розвитку вітчизня­ної духовної культури протягом XVII і майже всього XVІІІ ст. Ідеї й концепції, висловлені ними, руйнували усталені системи середньовічного світогля­ду.

У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід "єм­ним віл речей і сереловиша. а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, влас­тива й ученням інших професорів.

Професори Києво-Могилянської академії обгрунтували ідею не­віддільності простору і часу від природних тіл. заперечувати існуван­ня порожнечі. Сенс життя, твердять професори акатемії. - у творчій праці, спря­мованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у етапі компромісного поєд­нання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілес­них і духовних.

Значну увагу приділяли вчені Києво-Моіилянської академії про­блемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріо­ритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошувати на необхід­ності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.