29.Проблеми людини у філософській антропології та персоналізмі.

Філософська антропологія-це філософське вчення про природу і сутність людини. .Але в даному випадку антропологія розглядається як течія західної філософії ХХст, що виникла в 20-х роках як прояв загального «антропологічного перевороту».Основні представники цієї течії : М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Н. Е. Хенгстенберг, О. Д. Большов. Ідейними джерелами філософ. антропології були філософія нім. романтизму та «філософія життя».Представники антропологія застосовували деякі принципи трансценденталізму Канта та неокантіанства, трансцендентальної феноменології Гуссерля та трансцендентальної аналітики людського буття Хайдеггера. Представники філософської антропології трактують її як науку про метафізичне походження людини, про її фізичне, психічне духовне начала в світі, про ті сили і тенденції, які рухають нею і які вона приводить в рух. Завдання філософ. антропології полягає в тому, щоб показати, яким чином із основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії,звершення і справи людини:мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого і несправедливого, держава, керівництво, мистецтво, міф, релігія, наука, суспільність.

На межі ХІХ-ХХ століття бурхливого розвитку зазнають фізіологія та психологія органів чуття, через що набуває поширення філософія персоналі­зму. За її твердженням, найвищою цінністю вважається людина, особистість (лат. persona), а весь світ є виявом творчості найвищої, "верховної персони" – Бога. Завдання орієнтації людини полягає в тому, щоб знайти зміст всього, що існує, з точки зору волевиявлення людини у співвіднесеності з найпер­шим началом - Богом. Оскільки особистість перебуває у ворожих стосунках із дійсністю, життя починається з того, що ламає контакт із середовищем: особистість повинна "увійти в себе", зосередитися. Внутрішні властивості індивіду ("освідчення", "інтимність") повинні оберігати людину як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, об'єднати людей в "оптимальне ціле". Головним засобом самоутвердження особистості виступає внутрішнє само­вдосконалення. Персоналізм є спробою конкретизувати християнський ідеал особи в умовах сучасного динамічного світу.

Хоч персоналізм є різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому містяться й елементи суб'єктивного ідеалізму, що особливо виявляється в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оці­нювальній здатності окремої людини. Представниками персоналізму були голландські вчені Б.Боун, У.Хокінг, Е.Брайтмен та французькі - Е.Муньє, Ж.Лакруа та ін.

30.Основні особливості та етапи розвитку філософської думки в Україні

Українська філософська думка мала певні свої особливості. Перш за все, її зміст та ідеї завжди визначалися соціально-історичними особливостями тієї чи іншої доби історії українського народу. По-друге, філософські ідеї виражалися не в одних лише трактатах чи філософських дослідженнях – вони пронизують собою різні види духовної творчості: фольклор, художню літературу, наукову й літературну публіцистику і критику.Українська філософія повторює основні етапи розвитку філософської культури Європи, але специфіка історичного розвитку внесла певні часові їх зміщення. До того ж кращі здобутки світової філософії на українському ґрунті розвивалися залежно від актуальних потреб прогресивного розвитку нашого народу.В розвитку української філософії можна виділити дві важливі доби. Перша – докласична доба, яка включає в себе такі етапи розвитку філософської культури в Україні, як:

1. Філософська культура Київської Русі (X – XIII ст.).

2. Філософські ідеї в духовній культурі XIV – XV ст.

3. Гуманістичні й реформаційні ідеї в суспільно-філософській думці України (XVI – XVIІ ст.).

4. Філософія Києво-Могилянської академії (XVIІ – перша пол. XVIІI ст.).

У добу класичної української філософії дали про себе знати:

1. Філософія Г.С.Сковороди. Українське просвітництво (друга пол. XVIІI – перша пол. XIX ст.).

2. Університетська філософія XIX ст.

3. Український романтизм (Гоголь, Кирило-Мефодіївське братство, Юркевич та інші) та натуралістично-позитивістські мотиви в українській філософії (кінець XIX – поч. XX ст.).

Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справделивим є твердження про те. що фі­лософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київськії! Русі в межах христи­янського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та іи.

На початку XII ст. з'явилася "Повість временннх літ", автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора "Повість нременних літ" постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки.

Філософська думка Ки­ївської Русії мата християнський характер, у ній переважала епічна проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки. суспільство розглядаюся крізь призму вічного конфлікту добра і зла

Отже, з самого початку суспільно-філософська думка наших предків ма­ла не умоглядний характер, а переслідувала конкретні соціально-політичні цілі й завдання. Звідси бере свій початок переважання у вітчизняній суспіль­ній думці інтересу до моральної проблематики, до питань, безпосередньо причетних до осмислення соціально-політичного буття. З іншого боку, в найдавніший період нашої суспільно-філософської думки зароджується якнай­пильніша увага до