4. Методи ціноутворення

Після визначення цінових стратегій можна переходити до вибору моделі й конкретного методу розрахунку ціни. У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об'єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

1. модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

2. модель ціноутворення, що базується на попиті;

3. модель ціноутворення, що базується на конкуренції.

Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення.

1. До моделі ціноутворення, що базується на витратах виробництва відносять такі методи:

- Метод надбавок

- Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.

2. До моделі ціноутворення, що базується на попиті відносять такі методи:

- Метод максимізації поточного прибутку

- Метод аукціону

3. До моделі ціноутворення, що базується на конкуренції відносять такі методи:

- Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

- Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару

- Метод встановлення ціни на підставі торгів

Тема 9. Маркетингова політика розподілу

1. Суть маркетингової політики розподілу та каналів товароруху та їх структура

Маркетингова політика розподілу - це комплекс заходів щодо планування, реалізації та контролю за фізичним переміщенням сировини, готових виробів від місць їх видобутку і виробництва до місць використання з метою задоволення попиту споживачів і отримання фірмою відповідного прибутку.

Товарорух – це система, яка забезпечує доставку товарів до місць продажу в точно визначений час і з мах високим рівнем обслуговування

Канал розподілу - це сукупність фірм і/або окремих осіб, які виконують усі посередницькі функції з фізичного переміщення товарів і передачі будь-кому права власності на товари в процесі їх просування від виробника до споживача.

Канали розподілу характеризують за кількістю рівнів.

Виділяють такі види каналів товароруху:

1. прямі канали - складаються з виробників, що продають товар безпосередньо споживачам. Прикладами можуть бути прямий продаж через магазин, що належить виробнику; торгівля на рознос; презентація вдома; посилочна торгівля; торгівля за допомогою телефону, телебачення, комп'ютерних мереж.

2. непрямі канали – виробники реалізують товар через посередників. Дані канали поділяють на однорівневий, дворівневий, трирівневий канали.

Однорівневий канал містить одного посередника. На споживчому ринку таким посередником є роздрібний торговець, на промисловому ринку посередником може бути агент з продажу або брокер.

Дворівневий канап складається з двох посередників. На споживчому ринку — це оптовий і роздрібний торговці. На промисловому ринку це може бути дистриб'ютор або дилер (продають товари виробників, надають певні послуги зі зберігання, кредитування і доставки товарів). До оптових торговців належать оптовики-покупці (мають право власності на товар); брокери й агенти (не мають права власності на товар); спеціалізовані оптовики (наприклад, зі скуповування сільськогосподарської продукції).

Трирівневий канал містить трьох посередників. До оптових і роздрібних торговців додаються невеликі оптовики, які купують товари у великих оптових торговців і перепродають їх невеликими партіями підприємствам роздрібної торгівлі.

Управління каналами розподілу товарів включає такі етапи:

1. Визначення кількості посередників, яку необхідно мати на кожному рівні розподілу.

2. Планування розподілу

3. Оцінка діяльності посередників