102. Тілесність як індикатор психологічних проблем (см 59):

Хвороби, як свідчать дослідження в галузі психосоматики, є стратегічною відповіддю організму на потребу суб'єкта. Це своєрідне продовження комунікації між людиною і світом, до якого вона намагається пристосуватися. Ставши прерогативою несвідомої психіки, приховані інтенції виражаються в символічній мові хворобливого симптому. Симптоматика може мати непостійний або хронічний характер. Коли симптоми зливаються в патологічні синдроми, людина хворіє, і її хвороби символічно повідомляють" про те, чого не змогло донести світу її словесно-логічне "Я". Крім тілесних і хворобливих симптомів, психолог може брати на замітку фактор дистонічного стану суб'єкта - нервозність, підвищену чутливість до того, що пов'язано з його особою, постійну турботу і тривогу стосовно своїх симптомів, а також гаряче бажання втягнути у свої проблеми інших людей. Розвиток психосоматичних розладів людини може бути спровокований:1)переживанням певних психологічних станів, які раптово сильно або хронічно захоплюють особистість; 2)психологічною некомпетентністю особистості, що полягає у невмінні усвідомити, висловити та переробити ці патогенні почуття; 3)наявністю в особистісному профілі певних характеріологічних рис та якостей, що створюють основу патогенних кіл мислення; 4)неконструктивним психологічним захистом, який на сучасному етапі призводить до негнучких психологічних обмежень та загострення внутрішніх особистісних конфліктів; 5)наявн. "вторинної вигоди", яку несе хвороба. Кл. потрібно допомогти зрозуміти мову власного тіла та спільно рощробити стратегію подолання симптомів.

103.Особистісні проблеми, що приводять до психологічних труднощів (некомпетентність в часі, неприйняття екзистенцій них данностей, перенос суб’єкто-об’єктних стосунків, невротизація та претензії до інших тощо)

104.Принципи і методи клієнт-центрованого підходу.

Клиент-центрированная терапия (клиент-центрированный подход) - направление в психотерапии, созданное Карлом Роджерсом на основе принципов гуманистической психологии. Психотерапевт, психолог, пользующейся этим методом, ведет себя недирективно и ревлексивно по отношению к клиенту, не интерпритирует происходящее во время сеанса, не дает клиенту советы, за исключением случаев, когда необходимо поддержать, подбодрить клиента или прояснить, что-либо. Основные идеи клиент-центрированного подхода:

а) клиент сам в состоянии справиться со своими психологическими проблемами;

б) клиенту необходимо оказывать только такую помощь, в результате которой он сам осознает и сможет решить свою проблему;

в) психолог не должен навязывать клиенту свои мнения и решения и не имеет права требовать от клиента их исполнения;

г) задача психологической (консультативной) практики сводится к тому, чтобы побудить клиента взять на себя ответственность за решение возникшей у него проблемы и за свою дальнейшую судьбу.

Клиент-центрированный подход исходит из того, что сам клиент лучше всех знает и сам лучше других людей способен решать собственные проблемы, а наиболее разумный способ поведения психолога заключается в том, чтобы создать недирективную атмосферу, в которой оценки психологом происходящего с клиентом практически отсутствуют. Его подход основывался на стремлении человека к росту, здоровью и приспособленности. Терапия служила одним из способов освобождения личности и восстановления ее нормального развития. Терапия опирается, скорее, на чувства, нежели на интеллект и касается в основном непосредственной жизненной ситуации, а не прошлого. Терапия помогает человеку разобраться в собственных проблемах с минимумом постороннего вмешательства. Основные научные постулаты теории К. Роджерса: вера в изначальную, конструктивную и творческую мудрость человека; убеждение в социально-личностной природе средств, актуализирующих конструктивный личностный потенциал человека в процессах межличностного общения; понятие о трех "необходимых и достаточных условиях" межлич­ностного общения, фасилитирующих личностное развитие и обеспечивающих конструктивные личностные изменения ("безусловное позитивное принятие другого человека", "актив­ное эмпатическое слушание", "конгруэнтное самовыражение в общении").