1.3. Розвиток психологичних досліджень

З точки зору професора, доктора педагогічних наук Б.Г. Ананьєва методи психологічного дослідження є системами операцій з психологічними об'єктами і разом з тим є гносеологическими об'єктами самої психологічної науки.

Психологія особистості займає особливе положення серед інших напрямів психологічної науки, висока значимість і одночасно складність цієї галузі психології очевидні. Разом з тим досі немає усталеного єдиного і загальноприйнятого визначення цього поняття. Така багатозначність, невизначеність психологічного змісту поняття «особистість» зумовлена багатоаспектністю самого цього поняття. Таким чином, визначень особистості багато, але згоди між ними поки мало, тому краще називати існуючі розробки в області вивчення особистості скоріше не теоріями, а моделями особистості або орієнтувальними підходами до її дослідження.

Значну роль у розвитку психологічних досліджень особистості зіграв психоаналіз Фрейда З.. Біхевіористичні теорії особистості, що знайшли своє відображення у працях Л. Торндайка, Т. Толмена та ін., займають особливе місце в історії психологічних досліджень. В них особистість (а точніше персональні змінні) розуміється як певна система, що зв'язує сукупність відповідних дій індивіда на стимули зовнішнього середовища, а діагностика особистісних змінних ґрунтується на фіксації зовнішніх спостережуваних реакцій на ці стимули і їх сукупності. Результат такого вивчення зазвичай описується в термінах пар «стимул - реакція».

Значне місце в психологічних дослідженнях аж до теперішнього часу займають когнітивні концепції і теорії особистості. Психологи, які дотримуються цього напряму (Т. Бауер, С. Шахтар, Д. Келлі та ін), поведінка особистості розуміють як функцію внутрішніх структурних утворень, сформованих у процесі взаємин людини з навколишнім світом. В результаті цих досліджень були виділені численні структурні блоки пізнавальних і виконавчих процесів (сприйняття; пам'ять різного виду і рівня; процеси прийняття рішення; програми і плани дій тощо).

Гуманістичний напрямок (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл та ін) стверджує особистість як цілісне і неповторне освіта. Цей напрямок не заперечує ні ролі соціального середовища, ані ролі біологічних факторів, які взаимообуславливая один одного, стають джерелом сутнісних сил особистості. Головним в особистості вони вважають її «первинні мотиви», прагнення бути самостійною, затвердити себе в соціальному оточенні, самореалізуватися, творити себе як індивідуальність. Становлення людини, на їхню думку, як правило, протікає і здійснюється в перетворювальної діяльності людини, що обумовлює розвиток його індивідуальності, унікальності.

У вітчизняній психології, починаючи з 20-х роках, значний вплив і поширення отримав так званий «діяльнісний підхід», широко застосовується в даний час у вивченні практично всіх сторін психічного життя людини (К.С. Виготський, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, С.Л Рубінштейн та ін). Відправною точкою цього підходу є твердження про те, що особистість розвивається, проявляється і змінюється в діяльності. При цьому сама діяльність розуміється досить широко; це і предметна діяльність, і робота свідомості. Діяльність формує свідомість, а свідомість, у свою чергу, формує діяльність. При цьому свідомість також трактується в широкому сенсі: воно включає в себе образи, настанови, мотиви, інтереси, знання, вміння, навички і т.д. Особистість, як стверджують прихильники цього підходу, являє собою систему, і системні якості особистості є результатом широкої соціальної, зовнішньої і внутрішньої, розумово-моральної діяльності людини.

Особистість - це не вроджена і генетично не задана характеристика людини. Дитина народжується біологічним індивідом, якому лише належить стати особистістю. Однак це може відбутися лише за певних умов.