154.Охарактеризуйте життєві задачі та криза дорослого періоду

Дорослість: Жінки - 21-35 — 36-55 років; Чоловіки - 25-35 — 36-60 років

Задачі в дорослому віці. Завершується етап навч і людина входить у доросле життя (будує професійний шлях, має прагнення професійного зростання та розвитку тощо). Людина стикається з проблемою родини – бажання мати дітей. Після народження дітей, їх треба виховувати, давати їм підтримку, також потрібно здобути собі певні ідеали та цінності – створення сенсу життя. Синдром "опустілого гнізда" - проблема батьків, коли діти полишають дім, щоб будувати своє власне життя.

У дорослому житті виділяють такі суттєві кризи:

• Нормативна криза (30-35 років):

-зіткнення з тим , що юнацькі прагнення можуть не збутися

-переосміслення життя (чи вдалось досягнути поставлених цілей)

-нормативна криза є суттєвою, впливає на стан людини – можливість депресії. Але це можна вирішити - треба переосмислити свої прагнення та цілі, зробити їх більш реалістичними та намагатись щось зробити.

• Криза середини життя (40-45 років): період кар’єрного, рольового зростання людини. Болюча криза, коли спостерігається втрата людиною певних сенсів у житті.В цьому віці у дітей є часто більш дорослі діти. Може доповнюватись синдромом "опустілого гнізда". Людина вже розуміє, що багато її цілей та задач нездійсненні, а є те, що є. в цей період дуже важливо знайти нові сенси, які найчастіше бувають у професійній реалізації. У такому віці люди часто створюють нові сім’ї .

155. Дайте психологічну характеристику похилого віку.

Зі вступом на етап похилого віку, люди впритул зіштовхуються з процесом старіння організму. Старіння проходить в різноманітних структурах організму - як індивіда, особистості і суб”єкта діяльності. При цьому старіє перш за все організм: знижується інтенсивіність вуглеводного, жирового, білкового обміну, зменшується здатність клітин здійснювати окисно-відновні процеси. В суто психологічному плані старіння проявляється в тому, що людина перестає слідувати, дотримуватися мети, завдань, поставлених в юності та перебудовує ситему цінностей. Одні, у спробі осмислення пройденого життєвого шляху оцінюють, що поставлені задачі вони виконали. Інші відчувають розчарування, соціальне життя в цей період відзначається рядом наростаючих обмежень. Адже саме в цоьму віці чоловіки та жінки виходять на пенсію. Навіть якщо вони зберігають за собою місце роботи, сам факт визнання того, що ти - пенсіонер часто має стресогенний вплив. Проблеми зі здоров”ям, з дітьми та іншими членами родини також можуть в значній мірі ускладнити проходження даного вікого періоду.

Що стосується центральної неровової системи, її старіння проходить нерівномірно. В першу чергу знижується рухливість нервових процесів, швидкість та сила гальмування кори головного мозку. Тому люди похилого віку часто бувають нестриманими та дратівливими. Далі відзначаються високі індивідуальні відмінності в функціонувнні психічних процесів: у одних людей похилого віку досить добре може бути розвинене мовлення та пам”ять, а в інших спостерігається зниження розумового потенціалу і загострення біологічних потреб, перш за все харчової потреби та потреби сну.

В період старіння надзвичайно посилюється роль особистості, самої „Я-інстанції” у виборі стратегії завершаючого етапу життя. Висока мисленнєва активність, уміння бути потрбіним та корисним людям надзвичайно стимулюють компенсаторні можливості організму: у внутрішніх органах при цьому можуть покращуватися процеси обміну, а психічні утворення (новий сенс життя, нове ставлення до себе та світу) сприяють виробленню у людини відсторонено-філософськього ставлення до смерті.

В цілому цикл старіння складається з трьох стадій:

1. Відхід від справ (66-75 років)

2. Старість (після 75)

3. Заключна фаза життя, яка або переходить у старечий вік і далі- у вік довгожителів, або завершується у зв”язку з хворобами і т.д.

156.РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНОЇ УМОВИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ.

Психічний розвиток з самого початку опосередкований, організований і спрямований вихованням і навчанням.

Так, Л.С. Виготський стверджував, що педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зможе в процесі навчання здійснювати психічний розвиток. Він запропонував спеціальне поняття — «зона найближчого розвитку», в якому відображено внутрішній зв'язок між навчанням та психічним розвитком індивіда.

Л. С. Виготський висунув також положення про те, що для психічного розвитку дитини характерний перехід від інтерпсихічних до інтрапсихічних процесів. Спочатку дитина включена безпосередньо у соціальну діяльність, розподілену між членами певного колективу. Вона має зовнішню, розгорнуту форму й реалізується різноманітними матеріальними і знаковими засобами.

Виховання і навчання можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та історично заданих здібностей. Виховання і навчання співвідносяться з психічним розвитком як форма і зміст, тобто вони не тотожні одне одному, але створюють єдність. Виховання і навчання організовують, спрямовують психічний розвиток людини.

Конкретизуючи зв'язок психічного розвитку дитини з вихованням і навчанням, Г. С. Костюк показав складні відношення між ними — залежно від того, як виховується особистість взагалі, які взаємини складаються в процесі виховання та навчання між учителем і учнем, між учнями в колективі, як виховання і навчання пов'язуються із життям тощо. Складність аналізу процесу психічного розвитку полягає і в тому, що психічні якості особистості, які формуються під час виховання і навчання, самі по собі є дуже складними утвореннями, що поступово виробляються в процесі індивідуального розвитку. Кожна така якість має системну побудову і включає структурні компоненти — потреби й мотиви, знання, цілі, засоби дій, емоції. Так, допитливість передбачає наявність знань, стосовно яких новий об'єкт викликає емоцію здивування, прагнення пізнати його, та способи дій, за допомогою яких людина реалізує це прагнення. Кожна психічна якість пов'язана з іншими якостями, утворює з ними єдність, виступає як елемент цілісної «системи систем», якою є особистість.

Особистість дитини виступає не тільки як об'єкт, але насамперед як суб'єкт навчально-виховного процесу. Розвиток особистості відбувається успішно, якщо учень є активним учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, переживання, якщо вихователь спрямовує його життя до сучасних знань, високих істин і при цьому уважно стежить, як сприймає вихованець, про що він думає, що переживає, які тенденції, цілі та прагнення виникають і закріплюються в нього.