141.Поясніть сутність кризи 1-го року.

Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо. Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом. Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче. Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння «діалогом» із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.

142. Поясніть сутність кризи 3-х років

криза трьох років - це період у житті малюка, коли він за будь-яку ціну повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання й потреби, що не залежать від волі дорослих, які його оточують. Криза трьох років починається приблизно в 2,5 року і закінчується в 3,5. Вважається одним із самих складних, але важливих і потрібних етапів розвитку і становлення особистості дитини.На підході до кризи 3 років присутня чітка когнітивна симптоматика: - гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі; - дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлений тим, як він виглядає в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.

Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Радянський психолог Л.С. Виготський виділив сім загальних симптомів:

1. Негативізм - реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

2. Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що він цього зажадав, він зв’язаний своїм первинним рішенням.

3. Норовитість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.

4. Свавілля. Прагне все робити сам.

5. Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.

6. Симптом знецінення виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.

7. Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що він вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.

Криза протікає як криза соціальних відносин і пов’язаний із становленням самосвідомості дитини. З’являється позиція “Я сам”. Дитина пізнає відмінність між “винен” і “хочу”. Якщо криза протікає мляво, це говорить про затримку в розвитку афектної і вольової сторін особи. У дітей починає формуватися воля, яку Е.Ериксон назвав автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності. Зона найближчого розвитку дитини полягає в отриманні “можу”: він повинен навчитися співвідносити своє “хочу” з “винен” і “ не можна” і на цій основі визначити своє “можу”. Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції “хочу” (вседозволеність) або “не можна” (заборони). Слід надати дитині сферу діяльності, де б він міг проявляти самостійність. Ця сфера діяльності - в грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відображають соціальні зв’язки, служить для дитини тим “безпечним островом, де він може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність” (Е.Ериксон).