128. Обґрунтуйте відмінності між референтною групою і колективом

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін. Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи. Колектив — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:— організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);— виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);— стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо) Це — замкнена група друзів, приятелів.

131. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «НАВЧАННЯ». Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — научіння й учіння. Научіння — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті. У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища. Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

133. ОПИШІТЬ ТРИ ОСНОВНИХ РІВНІ НАУЧІННЯ

Научіння - результат учіння.

3 основних рівні научіння:

• Рефлекторний

• Когнітивний

• Концептуальний

Рефлекторний рівень відповідає за засвоєння рухів.

2 основні способи засвоєння рухів:

• На основі умовного рефлексу

• На основі оперантного рефлексу

В основі обох цих способів лежать асоціативні зв'язки між рухами, а також між діями та результатами, що виникають внаслідок цих дій.

В умовах умовного научіння учень є більш пасивним.

Когнітивний рівень.

Когнітивне научіння передбачає цілісну оцінку способів дій на основі орієнтувальних схем діяльності.

Види научіння:

• Латентне (приховане)

• Шляхом інсайту (знаходження невідомого у чомусь відомому - "озаріння")

• Шляхом судження

Концептуальний рівень.

Завдяки йому відбувається засвоєння сутнісних властивостей явищ.

На цьому рівні людина отримує змого відкрити й відтворювати для себе способи дії, настільки диференційовані, що вона розуміє їх суть.

134. НАВЕДІТЬ ПЕРІОДИЗАЦІЮ ВІКОВОГО РОЗВИТКУ

Новонароджений – младенчиство: від народження до 1року

Раннє дитинство: 1-3 роки

Перший період дитинства: 3-8 р.

Другий період дитинства: молодший шкільний вік.

Підлітковий вік: д. – 12-15,х - 13-16.

Юнацький вік: х – 17-21,д – 16-20.

Дорослість: ж - 21-55, чол.. – 25-60

Похилий вік- ч. – 65-75, ж. – 56-75.

Старість: 76-90. довгожителі – 90 і більше

135. ПОЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ»

Соціальна ситуація розвитку – сутнісна характеристика вікового періоду розвитку, введена Л. С. Виготським. С. с. р. – це єдині і неповторні, специфічні для даного віку відносини між дитиною та середовищем. С. с. р. визначає ввесь образ життя дитини, його соціальне буття, особливості його свідомості. С. с. р. як відношення між суб’єктом, що розвивається та середовищем, визначає: 1) об’єктивне місце дитини в системі соціальних відносин і відповідні очікування та вимоги,що пред’являються до нього суспільством; 2) особливості розуміння дитиною соціальної позиції, що він займає, та своїх взаємовідносин з оточуючими людьми; відношення дитини до своєї позиції в термінах прийняття – неприйняття.

С. с. р. ставить перед собою на кожному віковому етапі специфічні задачі розвитку, вирішення яких і складають зміст психічного розвитку в даному віці. Досягнення психічного розвитку дитини поступово приходять в суперечності із старою С. с. р., що призводить до злому колишніх і побудуванню нових відносин з соціальним середовищем, тобто до нової С. с. р.. Знов виниклі суперечності між новими, більш високими соціальними очікуваннями та вимогами до дитини і його можливостями вирішуються шляхом випереджаючого розвитку відповідних психологічних здібностей. Таким чином, стрибкоподібні зміни С. с. р. виступають один з істотних компонентів вікових криз розвитку.