Основні види та форми мовлення:

У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню та внутрішню.

У зовнішньому мовленні виділяють 2 види: усне м. (монологічне, діалогічне) та письмове. Відповідно залежно від аналізатора сприйняття зовн. мовл. може бути: чутним або видимим.

Всі ці види та підвиди мовл. мають свої особливості:

Монологічне мовл. – у формі докладу, розповіді, виступу, зв’язна, граматично корректна, що підлягає певному ритму та темпу. Її головна міссія – бути такою, яку зрозуміє аудиторія. Монолог. мовл. потребує спеціального розвитку та підготовки.

Діалогічне мовл. – найдавніший вид мовлення. Це обмін репліками. Тому діалог. мовл. контекстне (ситуативно обумовлене), дповнюється жестами, мімікою. Важливими у ній є роль інтонації, експресії. Тематично орієнтований діалог називається бесідою. Оволодіння бесідою – особливе мистецтво, як і володіння монологічним мовленням, в той час як звичайний діалог не пред’являє ніяких особливих вимог до учасників, хіба що дотримання взаємної ввічливості.

Письмове мовл. – формується значно пізніше усного. Письмо виробило зовсім нові психофізіологічні механізми мовлення. Тут слова сприймаються оком, а виробляються рукою. Письм. мовл. не має додаткових засобів впливу, крім самого слова та розділових знаків.

Саме писемність є дійсним хранителем людської культури, скарбницею та джерелом культурного розвитку людини і людства.

Внутрішнє мовлення – вид мовлення, котрий людина використовує для спілкування з самим собою: для мислення, для наказів собі, для самоаналізу.

Внутр. мовл. – це мовл. про себе. Вона відрізняється згорнутістю та короткістю. З нею не звертаються до інших людей. Вона беззвучна та мимовільна. Вунтр. мовл. органічно приймає участь у всіх мисленнєвих та саморегуляторних процесах.

Мовні функції:

1 – сигніфікативна, тобто функція позначення. Відноситься безпосередньо до головного призначення слова у його використанні – позначити: предмет, явище, бажання, відношення.

2 – комунікативна, функція передачі повідомлення, передачі знань, відношення, емоції. У комунікат. функції мовлення виділяють три сторони: інформаційну, виражальну, волевиявну.

3 – функція саморегуляції, наказу самому собі. Саме ця функція є джерелом формування складного внутрішнього світу людини та його вищих психічних функцій, таких як воля, уява, теоретичне і творче мислення, моральні почуття, свідомості в цілому.

Мовні процеси:

1. мовлення

2. слухання

3. читання

4. розуміння

Розуміння показує, що мовлення неможливе без участі мислення, як і мислення без мовлення.

55. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МОВЛЕННЯ

Слово мовлення має три різних значенння:а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;в) мовлення як ораторський жанр.Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; тощо. Органи мовлення та їх функції:Пам'ять репрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості. У пам'яті зберігається інформація, закодована у формі образів і у формі мовних кодових одиниць і правил. Механізми пам'яті характеризуються такими властивостями: 1) запам'ятовування; 2) збереження; 3) розуміння (усвідомлення); 4) відтворення. Довготривала пам'ять – це підсистема, що забезпечує постійне збереження: мова, як правило, зберігається навіть при відсутності її повтору. Однак найкраще зберігання – це відтворення, мовлення.Короткочасна (оперативна) пам'ять – також підсистема, вона забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що передані з довготривалої пам'яті. Механізм оперативної пам'яті приймає від органів сприйняття мовлення інформацію у мовних формах і передає її у довготривалу пам'ять (усне чи письмове висловлювання).Мовленнєві центри мозку – керують всіма мовленнєвими операціями, а також мовною пам'яттю.Апарат вимови, механізм говоріння – органи, відомі всім людям: легені, гортань, голосові зв'язки, рот, ніс, м'яке піднебіння, рухома нижня щелепа, губи, язик.Органи аудіювання забезпечують прийом акустичних сигналів, т.т. усного мовлення.Органи письма – це умовність. Для письма людина використовує: органи зору, руки як органи діяльності; частково – ноги, тіло для опори під час писання.Письмо – вираження думки у графічному коді, обслуговують і мовленнєві центри мозку, і пам'ять, і координувальні механізми, і навіть органи вимови.Читання, як і письмо, теж – перекодування. Його забезпечує зоровий апарат, а у варіанті голосного читання – блок вимови. Таким чином, фізіологічна основа – єдина для мислення і мовлення.