26. Теократичні вчення Фоми Аквінського.

Фома Аквінський (13 с. до н.е. ). Праці: "Сума філософії", "Сума теології", "Про правління володарів".

Ідеальною державою Аквінський рахував всесвітню теологічну монархію на чолі з Папою Римським. Проте він не заперечував права на існування світських та монархічних держав за таких умов:

1) королі повинні визнавати примат Папи Римського як намісника Христа на землі.

2) обов'язково погоджувати з ним свою діяльність і зміст своїх рішень.

3) світська влада не повинна втручатися у справи релігії та церкви.

4) королі не повинні забувати, що є синами церкви і щедро її обдаровувати.

Для того щоб уникнути конфліктів та протистояння між світською та духовною владою Аквінський чітко визначив сфери державної діяльності світської державної влади:

1) підтримувати правопорядок і законність у суспільстві.

2) суворо карати тих хто заважає провадити в життя закони.

3) займатися земними справами.

4) боротьба проти тих, хто виступає проти влади.

Існуючі земні власті він поділяв на дві групи: ті, що йдуть від бога; ті, що йдуть проти бога.

Не схвалена богом, а отже не встановлена ним державна влада має місце у трьох випадках:

1) монарх в своїх діях іде у розріз із вченням церкви і проти Папи Римського.

2) монарх не допомагає церкви у збиранні десятини з населення або так виснажує своїх підданих непомірними податками, що ті вже неспроможні сплатити десятину церкві.

3) монарх не бажаний католицькій церкві, оскільки він узурпував владу, прийшов до влади насильницьким шляхом без згоди на це Папи Римського.

Влада, яка не від бога має бути знищена, народ в праві виступити проти такої влади, але тільки під керівництвом церкви.

Аквінський також розробив особливу теорію закону. На його уявлення закони це певна ієрархія, піраміда, яка включає в себе:

1) вічний закон, втіленням якого є бог і від якого похідними є похідними всі інші закони.

2) природний закон як відображення вічного закону в людському розумі, в свідомості людей.

3) людський/позитивний закон – він конкретизує природний закон, а його призначення полягає в тому, що силою і страхом змісити людей не чинити зло і творити доброчинність.

4) божественний – змістом якого є Біблія. Божественний закон необхідний з двох причин: по-перше, людський, тобто позитивний закон не здатен повністю ліквідувати зло в державі; по-друге, в силу недосконалості людського розуму люди самостійно не можуть прийти до єдиного уявлення про правду та справедливість не звертаючись до Біблії.

Розглядаючи закони як писану форму права він розглядав право як сферу правди і справедливості. Правда та справедливість будуть втілені в зміст законів тільки за умови якщо уявлення про них базуються на вічному законі.

27. Унітарна держава, її суть.

Унітарна держава - єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Ознаки:

1) єдина конституція, норми якої по всій території країни без будь – яких обмежень.

2) Єдина система вищих ОДВ (голова держави, парламент, уряд), юрисдикція яких розповсюджується на територію всієї держави. Функціональна, предметна та територіальна компетенція вищих ОДВ та підпорядкованої їм центральної адміністрації ні юридично, ні фактично не обмежена повноваженнями будь-яких регіональних органів.

3) Єдине громадянство. Населення унітарної держави має єдину політичну приналежність. Ніякі адміністративно – територіальні одиниці власного громадянства мати не можуть.

4) Єдина система права. Місцеві органи управління зобов’язані застосовувати у відповідних адміністративно – територіальних одиницях нормативні акти, ті що застосовуються центральними органами влади.

5) Єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території держави, керуючись єдиними нормами матеріального і процесуального права. Судові органи, які створюються в адміністративно – територіальних одиницях, являють собою ланку єдиної централізованої судової системи.

6) Територія унітарної держави поділяється на адміністративно – територіальні одиниці, котрі не можуть володіти будь-якою політичною самостійністю. Створені в цих адміністративно – територіальних одиницях місцеві органи управління в тій або іншій мірі підпорядковані центральним органам державної влади і центральної адміністрації. Їх правовий статус визначається правовими нормами єдиної загальнодержавної системи права.