54. Елітарні концепції: г.Моска, в.Паретто.

Вільфредо Парето : світом в усі часи правила і повинна правити обрана меншість найздібніших і найпродуктивніших людей — еліта. Сукупність індивідів, які різняться результативністю, діють з високими показниками в певній сфері діяльності і становлять еліту.

Теорія кругообігу еліт (Еліти виникають із нижчих верств суспільства і в процесі боротьби піднімаються на вищі щаблі, там розквітають, а згодом вироджуються і зникають- є "універсальним законом історії")

Класифікація еліт:— "леви", яким притаманний крайній консерватизм, грубі "силові" методи правління; "лисиці"- майстри обдурювання й політичних спекуляцій. Кожна з цих еліт має певні переваги на тому чи іншому етапі суспільного розвитку, які з плином часу перестають відповідати потребам суспільства. Суспільство, де переважає еліта "левів", — застійне, водночас еліта "лисиць" є динамічною.

Г. Моска "Основи політичної науки" - обґрунтував ідею поділу всіх існуючих суспільств на два класи — клас правлячих (малочисельний, монополізує владу, здійснює всі політичні функції й користується вигодами і привілеями) і клас неправлячих, підлеглих.

Учений вважає, що існує дві тенденції розвитку: аристократична(прагненні політичного класу бути правлячим через спадковість, якщо не юридично, то фактично - призводить до кристалізації, а згодом і до виродження класу і, як наслідок, до суспільного застою) і демократична (оновлення політичного класу за рахунок найбільш здібних до управління й активних елементів нижчих верств. Таке оновлення захищає еліту від деградації, робить її здатною до ефективного керівництва суспільством)

55. Методи радикалізму у вирішенні політичної теорії та практики. Екстремізм, анархізм, тероризм.

Радикалізм – політична течія, яка виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної практики, але без зміни соціально-економічного засад суспільного ладу. Це надання переваги рішучим методам перетворень; звернення до простих форм вирішення складних питань; вони заперечують диктаторські методи, обстоюють демократичні перетворення і розвиток міждержавних відносин без дискримінації.

Політичний екстремізм – схильність до крайніх поглядів та методів у політиці та ідеології. Вони ігнорують реальний аналіз політичної ситуацій; вони прагнуть будь-якою ціною прискорити події; не запозичають досвід інших країн; прагнуть підкорити політичний процес волі людини. Розрізняють екстремізм правий та лівий. Лівий екстремізм виявляється у діяльності псевдореволюційних організацій: анархізм, троцькізм, маоїзм.

Анархізм (безладдя, безвладдя) – соціальна політична течія спрямована на звільнення від усіх форм політичної, економічної, духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства. Основоположниками був Годвін, Прудон, Бакунін, Кропоткін.

Сучасний анархізм заперечує будь-яку владу, відмова від організації та дисципліни, відмова від матеріальних та духовних цінностей. Троцькізм – безперервна революція по всіх країнах. Правий екстремізм – фашизм. Розглядається у двох значеннях: як найбільш реакційна політична течія; як відкрита терористична диктатура, що використовує насильство для захоплення і утримання влади. Характерні риси фашизму: тоталітаризм; використання крайніх методів; зрощування партії з державним апаратом; антидемократизм; нігілізм; максимальний контроль за життям громадян; поліцейські переслідування; расизм; геноцид; шовінізм; вождізм. Неофашизм має два основні напрями: традиційний (такі самі як в Гітлера та Муссоліні) і система влади, яка прагне поєднати нелегальні і напівлегальні форми діяльності (маскуються).

Тероризм – політика залякування, насильства, розправа з політичними противниками аж до знищення, політична практика в основі якої лежить дестабілізація суспільства. Різновиди тероризму: механічний та біологічний.

Клерикалізм – суспільно-політична течія представники якої виступають за посилення позицій церкви в політиці і в духовному житті суспільства. Клерикалізм: іудейський, ісламський, католицький.