21. Суть економічної політики.

Економічна політика – свідома цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань:

1) здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу.

2) зрівноважувати інтереси тих хто має політичну владу і тих, які не мають її.

3) забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому.

Сферою економічної політики є взаємодія економіки та політики.

Суб'єктами економічної політики виступають: політична влада, недержавні союзи, об'єднання тощо.

Об'єктом економічної політики – економічна сфера в цілому або окремі її ланки.

Призначення економічної політики держави:

1) сприяти природному еволюційному економічному розвитку.

2) запобігати зловживанням економічною владою.

3) уникати кризових явищ в економіці.

Цілі економічної політики:

1) економічне зростання.

2) ефективна зайнятість.

3) стабільний рівень цін.

4) зростання економічної ефективності.

5) соціальна безпека та стабільність.

22. Поняття влади.

Влада – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі.

Влада є наслідком виникнення суспільних класів/прошарків/станів. Вона необхідна для організації суспільного виробництва, для узгодження інтересів і дій різних соціальних груп, для підтримання життєдіяльності та збереження цілісності суспільства.

У науці є різні підходи до виникнення влади. Біологічний – влада притаманна самій природі людини, а оскільки біологічна природа тварин та людини однорідна, то визнаються владні відносини і в тварин. Відносини в суспільстві мають свідомий характер, а в тварин на рефлексах та інстинктах. Інші автори говорять про антропологічний підхід – зв'язано із суспільною природою людини, джерело влади – страх кожного окремого індивіда від насильницької смерті. Він змушує людей об'єднуватися. Політичний підхід ґрунтується на органічному зв'язку влади та політики і пов'язує існування з певними етапами розвитку, влада є однією з функціональних засад суспільства і існує в усіх сферах (наприклад начальники в університеті, на виробництва, влада батьків, юридична влада, ідеологічна влада, релігійна влада, кримінальна влада, церковна влада тощо).

Три аспекти влади:

1) директивний аспект влади - влада розуміється як панування, що забезпечує виконання наказу/директиви.

2) функціональний аспект, тобто поняття влади як здатності та вміння практично реалізовувати функцію управління.

3) комунікативний аспект – пов'язаний з тим фактором, що влада є засобом спілкування всіх сторін суспільного співіснування.

23. Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій. М.Костомаров. М Гулак, п.Куліш, т.Шевченко.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці розглядали слов'ян як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації (зв'язки з братством підтримували 100 осіб з Польщі, Литви, Чехії, Білорусі, Росії, України). При цьому Микола Костомаров, Микола Гулак та інші були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність, корені козацького республіканізму.

Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації у складі України та Росії (з елементами республіканського ладу). Лише третій варіант «Книги буття українського народу» набув рис конституційності, усе одно залишившись різновидом соціальної утопії без згадки про реальність державної незалежності українських земель.

Для більшості кирило-мефодіївців ідеалом була соціальна рівність. Прихильники революційного напряму боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак…) не мали сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне повстання.

Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров, П. Куліш…: вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і реформи здатні забезпечити успіх політичних і соціальних перетворень.