15. Структура, ресурси та види влади.

Влада – це право та можливість одних панувати та керувати іншими, здатність та можливості одних реалізовувати свою волю стосовно інших, здійснювати певний вплив на їх поведінку.

Структура влади має типові, родові та видові характеристики.

Ресурси влади в широкому розумінні – все те, що суб'єкт влади може використовувати для впливу на об'єкт: особисті властивості суб'єкта, компетенція, організованість, конкретна ситуація у якій здійснюється влада.

У вузькому розумінні – ті засоби за допомогою яких суб'єкт влади здійснює вплив на об'єкт влади та за яких може домагатися реалізації своїх розпоряджень (зарплата, зброя, карні органи, авторитет, традиції, маніпулювання тощо).

Ресурси можна поділити на економічні, соціальні, інформаційні, силові, правові, заохочувальні.

Тип влади можна визначити виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою: тоталітарного, авторитарного, демократичного. Кожен тип влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо.

Роди влади можна класифікувати за видами, у сфері політики існують такі види влади:державна, партійна, влада суспільних об'єднань, трудових колективів тощо.

16. Політичні погляди м.Грушевського.

Політичні погляди М. Грушевського, представлені в таких його працях, як «Початки громадянства», «Хто такі українці і чого вони хочуть» та ін., були продовженням демократичних традицій політичної думки України XIX ст.

Він вважав, що державотворення повинно бути справою самого народу. Держава ж повинна захищати інтереси народних мас, забезпечувати їм волю, справедливість, рівноправність. Державний устрій, на думку М. Грушевського, повинен бути принципово новим, без абсолютизму, централізму й бюрократизму влади, як державне вільне об’єднання в національну цілісність. Він обґрунтовує поняття «народ» як національно-етнічну, духовно-культурну спільність, підкреслюючи, що українські народності відрізняються від найближчих сусідів антропологічними особливостями: будовою тіла й психологічними рисами — індивідуальними особливостями у відносинах родинних і суспільних, у побуті й культурі й т. п.

Як історик М. Грушевський прагне з’ясувати питання про роль держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого, він стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті, а не привнесена варягами, що український народ завжди прагнув до соціального й національного звільнення, до утворення української державності.

Займаючи найвищу політичну посаду в першому Українському національному уряді під час революції 1917 р. у Російській імперії, М. Грушевський зробив спробу втілити свої політичні ідеї в життя, зокрема, створити незалежну українську державу. Це знайшло відображення в 4-х Універсалах Центральної Ради.

17. Засоби масової інформації в Україні, проблема їх становлення і розвитку.

18. Зміст і завдання соціальної політики.

Соціальна політика – особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей та соціальних спільнот.

Соціальна політика стосується усього: від підтримки народжуваності та допомоги дітям до створення соціальних умов для людей похилого віку.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Завдання соціальної політики — забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи.

Конкретні завдання в Україні:

1) створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;

2) сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;

3) перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання;

4) розвиток соціально-трудових відносин;

5) реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення;

6) посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення;

7) реформування ринку праці та зайнятості населення;

8) забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили;

9) реформування системи охорони здоров'я;

10) здійснення активної демографічної політики.