85. Політологія в системі суспільних наук. Предмет політології.

Політологія – наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи та влади, про форми і методи діяльності суб'єктів політики, проблеми в міжнародних відносинах.

Предметом політології є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Тісними є зв'язки політології з історичною наукою, зокрема з політичною історією. Історія як наука вивчає минуле людства в усій його конкретності й багатоманітності. Загальна історія є передусім історією політики — вона вивчає головним чином процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни, революції тощо і в цій іпостасі виступає як політична історія. Політологія — це теорія політики, а не її історія.

Найскладнішим є зв'язок політології з соціологією, зокрема з політичною соціологією. Досить поширене ототожнення політології і політичної соціології частково виправдане тим, що тривалий час політологія розвивалась у складі соціології.

Політологія й теорія держави і права мають спільний головний об'єкт дослідження — державу. Політологію іноді називають державознавством. Однак у вивченні політики вона, на відміну від теорії держави і права, не обмежується державою, а досліджує також інші політичні інститути — політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування тощо, всю багатоманітність суб'єктів і виявів політичних відносин.

Об'єктом науки конституційного права є державнополітичні відносини, тобто ті, суб'єктом яких тією чи іншою мірою виступає держава. Політологія ж виходить за межі цих відносин, досліджуючи також інші форми й види політичних відносин, використовуючи притаманні їй методи й засоби пізнання.

86. Політична культура як явище політичного життя.

Термін політична культура виник у 18 столітті у працях німецького філософа Гердера.

Політична культура – сукупність позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

1) суспільства – є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.

2) індивіда – це поєднання політичних знань, переконань і політичної поведінки окремої людини.

містить:

1) культуру політичної свідомості.

2) культуру політичної поведінки індивідів, груп і партій.

3) культуру функціонування політичних інститутів і організацій.

охоплює такі аспекти:

1) знання політики.

2) знання фактів.

3) оцінювання певних політичних явищ.

4) емоційний бік політичних позицій (патріотизм, любов до батьківщини).

5) зразки політичної поведінки.

Суб'єкти політичної культури – індивіди, групи, регіони, держава, нації, партії, класи.

Об'єкт політичної культури – політична система суспільства, її компоненти (політичні режими, соціальні інститути, організації тощо).

містить чотири компоненти:

1) пізнавальний компонент – становить знання про різні аспекти політичного життя суспільства.

2) емоційно-чуттєвий компонент – почуття та переживання суб'єкту політики.

3) оцінювальний компонент – оцінка суб'єктом політики сучасних політичних відносин.

4) поведінковий компонент – політична поведінка як спосіб реагування на події, що відбуваються у політичному житті.

Рівні політичної культури: певної групи, класові, національний, суспільної системи в цілому.

Американські політологи Алмонд і Верба виділили три типи політичної культури:

1) патріархальну - властиві відсутність інтересу у людей до політики, влади та інститутів.

2) підданську - властиво те, що суб'єкти покладають свої надії на органи державної влади та на лідерів. Не дуже активні в політиці.

3) активістку - значний інтерес до політики, представники займаються активною участю в політичному процесі.

Чимало політиків виділяють замкнені та відкриті типи. Замкнуті орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, ґрунтується на своїх звичаях (країни сходу). Відкриті – теж зберігають традиції, цінності, норми проте проявляють інтерес до інших уявлень (країни заходу).

У рамках кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру. Елітарна – культура політичної влади, об'єднань, громадян. Масова – культура підданих, громадян.

Виокремлюють такі типи політичної культури:

1) з точки зору геополітики: західний і східний тип.

2) за ідеологією: капіталістичний, соціалістичний, етнічний, конфесійний.

3) за ступенем інтегрованості індивіда: індивідуалістичний і колективістський.

4) за ступенем демократизму: тоталітарний, авторитарний, демократичний.

5) за формою управління: президентський, парламентський, монархічний, диктаторський.

6) за розвиненістю політичних структур: до партійний, моно партійний, багатопартійний.

7)за типом поведінки у конфліктних ситуаціях: конфронтаційний, консенсуальний, компромісний.