78. Політичні партії. Сучасні партійні системи.

Політична партія – добровільна, громадсько-політична організація певних соціальних верств населення, яка склалася на ідеологічній основі та у своїй діяльності спрямована на завоювання, утримання та використання політичної влади.

Ознаки політичної партії:

1) зв'язок партії з певним класом або соціальною групою.

2) наявність певної ідеології.

3) існування організаційної структури (членство, субординація, партійний апарат тощо.).

4) установка на завоювання, утримання та використання політичної влади.

5) підтримка політики партії тими верствами суспільства, інтереси яких захищає партія.

Структура партії:

1) лідери партії.

2) партійний апарат.

3) ідеологи партії.

4) рядові члени партії.

Істотну роль відіграють партійний електорат, симпатики і меценати (безкорисливе надання коштів).

Партійна система – сукупність всіх політичних партій діючих у даній країні та х взаємовідносини.

На формування партійних систем впливає ряд факторів: соціальна структура суспільства, історичні особливості країни, різноманітність культур та мов, чинне законодавство, характер виборчих систем. Типологія партійних систем дуже тісно пов'язана з політичними системами (демократичні, авторитарні, тоталітарні).

Види: однопартійними та багатопартійними.

Історично склалися типи:

1) біпартизм - система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, по черзі приходять до влади (США, Великобританія, Канада);

2) "двох з половиною партій", коли жодна з двох найбільших партій не може отримати більшості в парламенті й одна з них утворює коаліцію з третьою для формування уряду (типова для сучасної Німеччини);

3) поліпартизм - три і більше партій з приблизно однаковим за кількістю електоратом, жодна з яких не здатна на тривалий час одержувати підтримку більшості в парламенті й змушена формувати урядові коаліції (Італія, Бельгія, Франція, Данія та ін. країни).

79. Національна політика в Україні на сучасному етапі.

В Україні 27.4% населення іноетнічні, тобто кожен 4 ГУ не українець.

У розробці та реалізації національної політики головна роль належить державі. Держава – не етнічна спільність, а співтовариство людей, що живуть на одній території.

Основним напрямкам державної політики України в сфері міжнаціональних відносин є:

1) забезпечення рівних конституційних прав та свобод усім громадянам, незалежно від раси, національного чи етнічного походження, перетворення поліетнічності суспільства, його багатокультурності в консолідуючий фактор формування громадянського суспільства, розвиток культурної самобутності українського етносу, всебічний розвиток української культури та мови, створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;

2) інтеграція до українського суспільства етнічних груп, які незаконно були депортовані;

3) розширення співпраці зі закордонними українцями;

4) затвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій етнічних груп;

5) удосконалення правових засад регулювання міжнаціональних відносин.