76. Політичні концепції Вебера.

Праці: "Протестантська етика та дух капіталізму" (1905 р.), "Господарча етика світових релігій" (1916-1919 рр.), "Політика як покликання та професія" (1919 р.) тощо.

Держава – це людська спільнота, яка всередині певної області претендує на монополію легітимного фізичного насильства (це є основною ознакою та сутнісною характеристикою держави). Державні установи та окремі особи мають право на застосування фізичного насильства лише тією мірою, якою їм дозволяє робити це держава.

Типи панування (підстави легітимності).

1) авторитет традицій, довічного закону. В основі такого підкорення лежать звички, звичаї, глибока повага до законів і самих властителів, яка доповнюється вірою в їхню святість (на основі релігії). Чистий тип такого панування – патріархальне суспільство, схоже за своєю організацією на родину: хазяїн-повелитель очолює "державно-родинну" ієрархію. Такий тип панування Вебер назвав традиційним (існує у Китаї)

2) харизма (надзвичайний особистий дар вождя). В основі такої підстави легітимності лежать емоції (аффективний момент). Люди підкоряються лідеру, який має надзвичайні особисті якості (магічні здібності, особливий риторичний дар, силу інтелекту та духу).

3) раціональність. Підставою підкорення є віра в обов’язковість виконання легальних настанов, тобто законів та очікування отримати користь або хоча б уникнути покарання у випадку дотримання встановлених державою правил. Така легітимація влади властива сучасним західним суспільствам.

Політика та політики:

Політика – це прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, які вона в себе включає.

1. "випадковий політик". Таким політиками є всі ми, наприклад коли опускаємо в урну виборчий бюлетень або беремо участь у мітингу.

2. "політик за сумісництвом" – це повірені особи та правління партійно-політичних союзів, тобто люди, які займаються політичною діяльністю лише у випадку необхідності і вона не стає для них головною справою життя.

3. політик за професією та політик за покликанням. Можна жити "для політики" і можна жити "за рахунок" політики. "За рахунок" політики як професії живуть ті, хто прагне зробити з неї постійне джерело прибутку. Професійний політик, який живе за рахунок політики – це чиновник, який отримує зарплату за виконання своїх службових обов’язків, або бере хабарі (або і те і інше одночасно). Політик, який живе "для політики" повинен бути незалежним від прибутків, які може дати йому політична діяльність і в нього повинні бути три якості, які в цьому випадку є вирішальними:

а) пристрасть – орієнтація на сутність справи, пристрасна самовіддача праві.

б) відчуття відповідальності за результат своєї діяльності.

в) окомір – здатність з внутрішньою зібраністю та спокоєм піддаватись впливу реальностей. Від політика вимагається дистанція по відношенню до речей та людей.

77. Соціальний феномен політики.

Як соціальний інститут політика регулює соціальні взаємодії публічними методами, здійснює розподіл влади, встановлює певний порядок публічної організації суспільного буття та виробляє важливі для суспільства рішення. Політика завжди пов'язана з реалізацією інтересів та соціальних можливостей конкретних груп людей, тому політика є завжди суб'єктною. В процесі функціонування інституту політики виокремлюються соціальні актори, які відіграють різні ролі: тих, хто визначає та контролює політику; тих, хто її реалізує; тих, хто прагне вплинути на аспекти політики, не маючи достатніх ресурсів для її визначення; тих, на кого так чи інакше політика спрямована. Взаємодія носіїв різних ролей, виконання ними специфічних функцій регулюється системою правил та цінностей, які відбивають особливості політичної свідомості та культури певного суспільства та обмежують зміст політики і засобів її здійснення.

Політика є багатоаспектним явищем. Таке розмаїття втілюється у функціях політики як соціального інституту. Успішна реалізація інститутом політики соціального призначення передбачає виконання ним наступних найважливіших функцій:

1) власно-регулятивна. (реалізуючи цю функцію, інститут політики тим самим впливає на процеси стратифікації суспільства, виявляє соціальну силу певних груп, вносить суб'єктивний чинник до процесу прийняття рішень.

2) ресурсно-регулятивна. Політичні відносини виникають у зв'язку з проблемою встановлення та забезпечення порядку розподілу соціально значущих ресурсів, необхідних для задоволення потреб різних груп людей.

3 )комунікативна функція. Політика сприяє безпосередньому та опосередкованому спілкуванню, до якого залучаються члени суспільства з приводу влади, владного розподілу ресурсів та контролю за ними.

4) інтегративна функція. Визначаючи соціальні цілі, засоби їх досягнення, владно розподіляючи ресурси, політика тим самим мовби плете "невидимі сітки", які зв'язують суспільство у цілісний соціальний організм, стимулюють суспільну злагоду.