8. Внутрішня та зовнішня політика держави.

Внутрішня політика — діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства.

Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, громадськими організаціями та всесвітніми та регіональними міжнародними організаціями

Зовнішня політика - зовнішня діяльність однієї держави.

Форми: 1) пасивна. 2) агресивна. 3) активна 4) консервативно-активна.

Функції: 1) охоронна. 2) інформаційна. 3) інформаційно-первиховна.

9. Суть і значення політичного лідерства в суспільстві.

Політичне лідерство – процес взаємодії авторитетних людей, які наділені реальною владою і здійснюють легітимний вплив на суспільство; це особливе лідерство на рівні держави, нації і посідає провідне місце.

Політичний лідер виступає як: об’єднувач людей, захисник їх інтересів, ініціатор оновлення життя, організатор діяльності людей.

Теорії лідерства: 1) рис. 2) послідовників. 3) психологічна.

Типи політичних лідерів: 1) традиційне лідерство. 2) легально-раціональне (вибір лідера через демократичні функції). 3) харизматичне лідерство.

Окремі дослідники виділяють брутальний тип (підкуп, шантаж, обман), стабілізуючий, майстра влучити в ціль, компрадорський (той, хто бажає нещастя власному народу), революційний, реформаторський, лже-лідери, авантюр-полтики тощо.

10. Політика і сучасний розвиток українського суспільства.

Добившись незалежності ми почали будувати наше демократичне суспільство в самостійній державі. Досвіду не було тому великі проблеми з соціальною сферою, з медичною сферою. Контроль за перехідний період до демократичної системи не на належному рівні. в нас 156 контролюючих органів, які не діють на належному рівні.

Непослідовність у діях політичних органів. Перевагу надають реформам в різних галузях, але не завершують реформи, які почали.

11. Філософсько-політичні погляди Аристотеля. Демократизація і античність.

(384-322 рр. до н. є.) викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія".

«Античність» у широкому розумінні слово древність,у вузькому греко-римська древність. Більшість громадян були вільними, панувала демократія і панував контроль.

Він вважав, що держава виникла природно-історичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.

Правильні форми: монархія, аристократія, політія. Неправильні: олігархія, тиранія, демократія (розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону).

Причини зміни – відсутність належної рівності – економічна та соціальна нерівність.

У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних - лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними - тиранія, олігархія і демократія.

Справедливість – те, що відповідаю закону:

1) зрівняльна – відплата за рівне; регулює взаємовідносини індивідів (договори, зобов'язання).

2) розподільча – розподіл політичних прав кожному за гідністю.