60. Національне питання: і політичні принципи його вирішення.

Національне питання – питання про причини виникнення недовіри, ворожнечі та конфліктів між націями з одного боку і націями та існуючою владою в багатонаціональному суспільстві в іншому.

Щоб вирішити національне питання потрібно ліквідувати гноблення, ворожнечу між націями, установити рівноправність націй. Це система заходів, що здійснюється державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій – громадян держави.

61. Функції засобів масової інформації.

1) інформаційна - отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. На основі отриманої інформації формується громадська думка про діяльність органів влади, об'єднань громадян, політичних лідерів тощо;

2) освітня - донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних джерел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації;

3) функція соціалізації - засвоєння людиною політичних норм, цінностей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності;

4) функція критики і контролю. Критика ЗМІ характеризується необмеженістю свого об'єкта. Їх контрольна функція засновується на авторитеті громадської думки. ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до правопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМ1 опираються як на громадську думку, так і на закон;

5) мобілізаційна - проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності;

6) оперативна - обслуговування ЗМІ політики певних об'єднань громадян.

7) аксіологічна (порівняльна).

8) комунікативна.

9) прогностична (футурологічна).

10) політичне маніпулювання - приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії або бездіяльності всупереч власним інтересам.

ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення.

62. Політичні та правові ідеї в Росії в др. Пол. XVIII - поч. XIX ст.

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст„ можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; консервативно-аристократичну ідеологію; політико-правову ідеологію Просвітництва.

Офіційну (державну) було закріплено у практичній діяльності імператриці Катерини II. Вона здійснювала заходи щодо укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницького приєднання до Росії Північного Причорномор'я та Криму, Північного Кавказу, західноукраїнських, білоруських та литовських земель.

консервативно-аристократична ідеологія – реакція на свавілля імператриці, зростання ролі дворянського бюрократизму, а також побоювання старого родового дворянства за його майно та привілеї.

М. Щербатов. він був захисником тогочасних феодальних відносин. Держава у його баченні є чіткою становою організацією суспільства, головне місце в якій відведено дворянству. Правом володіння населеними землями користуються тільки дворяни. Верховна влада сконцентрована в руках монарха, під наглядом якого функціонує верховна рада, що складається з дворян і правителів.

передбачив також законодавчий орган — законодавчу комісію, але функції в неї обмежені, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх.

ідеологія Просвітництва. С. Ю. Десницький пропонував реформувати державу, її політичні інститути й правову систему. Він уважав, що закон має отримати зверхність у суспільстві та обмежити владу монарха.

Його проект передбачав обмеження компетенції монарха і в правотворчому процесі. Законодавчу владу йому належало розділити з сенатом — однопалатним представницьким органом, до якого обиралися б представники всіх станів і прошарків суспільства. Початковими стадіями законотворчого процесу були розроблення та ухвалення сенатом законів, а останньою — затвердження їх монархом. Єдиноуправитель держави отримував право вето на закони, що їх ухвалював сенат.

Суддів мав призначати імператор довічно і зміщувати з посади тільки за порушення законів. Підвищувалися вимоги до кваліфікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповідну освіту, певний стаж роботи адвокатом і позитивно склали фаховий іспит. Проектом передбачався розгляд справ у судах за участю присяжних засідателів.