51. Політичні конфлікти. Причини виникнення та способи їх розв'язання.

Політичний конфлікт – зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики у їх прагненні реалізувати свої інтереси та цілі пов'язані на сам перед із боротьбою за взяття, утримання та використання влади. Конфлікт з приводу панування та управління.

Причини:

1) несоціальні (базуються на певних рисах агресивності самої людини, відчуття страху, паніки, голоду. Проявляється в бунтах, терористичних актах).

2) соціальні (за участю соціальних груп. війни, демонстрації, страйки тощо.)

3) комбіновані.

Причини конфліктів: суперництво, недовіра, жадоба влади, інформація, недосконалість людської психіки, соціальна нерівність, дефіцит життєвих благ, егоїстичність людей, боротьба за кращі позиції в суспільстві.

Шляхи вирішення конфліктів:

1) мирний (переговори, суд та інші беззбройні способи).

2) воєнний (полягає у збройному зіткненні конфліктуючих учасників політичного процесу). Війна – крайня форма прояву політичного конфлікту.

Три форми управління конфліктами:

1) придушення конфлікту (не рекомендується).

2) відміна конфлікту (будь-яка спроба в початковій стадії ліквідувати суперечності). Ця спроба завжди хибна.

3) регулювання конфлікту (є вирішальним засобом зменшення насильства майже всіх видів конфлікту).

Формами регулювання конфлікту є:

1) переговори.

2) посередництво.

3) Арбітраж(3-тя сторона вирішує конфлікт)

52. Функції політичної культури.

1) інтегративна – досягнення згоди в межах існуючої політичної системи

2) комунікативна - дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу як “за горизонталлю”, так і “за вертикаллю” відповідно до ієрархії політичної системи , а також транслювати елементи політичної культури від покоління до покоління та накопичувати політичного досвіду.

3) забезпечення соціального прогресу – ефективний розвиток політичної системи.

4) нормативно-регулятивна – знаходить свій вияв в узгодженні соціальних інтересів, забезпеченні стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи.

5) виховна - спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин.

6) пізнавальна - вивчає політичні уявлення, знання та політичну ідеологію.

7) прогностична - полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей, притаманних їм ціннісних орієнтацій та оцінок політичних явищ і процесів можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших конкретних соціально-політичних ситуаціях.

53. Типологія політичного лідерства

Типи політичних лідерів

1) традиційне лідерство.

2) легально-раціональне (вибір лідера через демократичні функції).

3) харизматичне лідерство.

Окремі дослідники виділяють брутальний тип (підкуп, шантаж, обман), стабілізуючий, майстра влучити в ціль, компрадорський (той, хто бажає нещастя власному народу), революційний, реформаторський, лже-лідери, авантюр-політики тощо.

Залежно від стилю керівництва: диктаторський, демократичний, автократичний тип, авторитарний, плутократичний тип (олігархія), популісти, лідери професіонали, лідер прапороносець.

Деякі автори кажуть, що є шизоїдий тип лідера, параноїдальний, стероїдний, паталогічний.

Типи:

1) Цезаристський, тобто лідер, який зосередив усю повноту влади у своїх руках, має необмежену свободу прийняття рішень, а також можливість для величезного впливу на оточення (як це було за правління Юлія Цезаря).

2) Плутократичний - тип лідера репрезентує найбагатші верстви і передбачає користування всією повнотою державної влади.

3) Популістський - тип лідера відрізняється прагненням “показності” під час виконання ролі виразника інтересів народу, він заграє з масами, багато чого обіцяє, улещує “пересічного громадянина”, проголошуючи пріоритет волі народу над політичними рішеннями, висловлюючи недовіру тим, хто монополізував владу.

4) Харизматичний - це такий лідер, який над усе цінує відданість особисто йому. Оточення сприймає такого лідера як наділеного надзвичайними властивостями, недоступними підлеглим.

5) Професійний - це лідер постіндустріального суспільства, повага й довіра до якого базуються на його компетентності та особистій поведінці. У політології існують і інші класифікації лідерства.