5. Політичні ідеї в Україні кінця XIX поч. XX ст.

З кінця 18 до початку 20 століття Україна перебувала під владою двох імперій, 80% населення в Росії, решта в Австро-Угорщині. Декабристи – князі, офіцери, що пішли проти царя для встановлення нових порядків. Кирило-Мефодіївське Братство 1845-1846 роки, очолював Костомаров, праця "Книга буття українського народу" – перша політична програма для Українців. Т.Г. Шевченко – народна революція, проти кріпосництва. Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Стефанович, Ковальський.

Драгоманов відкидав принцип макіавеллізму (мета виправдовує засоби), він стояв за розвиток патріотичного руху. Дмитро Донцов (1883-1973) ідеолог інтегрального націоналізму, інтегральний націоналізм – той що відповідає вищому досягненню людського розуму, його принципи: національна ідея має базуватися на на розумі, а на волі, ідеї, інстинктивному прагненні нації до панування; виховання стремління до боротьби; ґрунтувався на романтизмі та фанатизмі; формування національної еліти. В'ячеслав Лепинський наголошує, що патріотів українських та українського патріотизму історія наша за винятком одиниць не знає. Шестидесятники, дисиденти, Радіщев, Герцен, Белінський, Чернишевський, Добролюбов.

6. Філософсько-політичні погляди Платона. (+)

427-347 р. до н.е. "Держава", "Політик" і "Закони".

Платон стверджував, що сутність держави детерміновами трьома началами, які є в природі кожної людини: розумне начало, люте, бажаюче.

Політичний ідеал Платона — аристокра­тичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади війсь­кових). Усім цим формам організації влади протиставляє влас­ний проект досконалої держави й правління.

Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Ос­танні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.

І модель (не була сприйнята):

1) все життя і діяльність ґрунтується на началах колективізму.

2) дітей виховує держава.

3) ремісники та землероби не є учасниками політичного життя.

4) панує середній достаток.

5) відсутня приватна власність.

ІІ модель:

1) держава невелика за кількістю населення і територією.

2) кожен з громадян наділений земельною ділянкою.

3) встановлюються загальнообов'язкові стандарти благополуччя.

4) життя громадян суворо регламентоване законом.

5) на чолі держави стоїть 37 правителів (віком від 50 до 70 років).

7. Суть конфлікту і кризової ситуації.

Конфлікт (зіткнення) – зіткнення двох або більше сил з метою реалізації їх інтересів. Політологи вважають, що конфлікт не просте зіткнення, а зіткнення пов'язане з ускладненням та боротьбою у владних відносинах щодо завоювання, утримання, використання влади.

Парадигми пояснення феномену конфлікту:

Функціоналісти наголошують на важливості внутрішньої гармонії та упорядкованості суспільства, а конфлікти – явище аномальне, своєрідна хвороба суспільства.

Прихильники конфліткологічного підходу розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне та неминуче у суспільстві, розділеному на класи, які мають неоднакові інтереси.

Причини:

1) несоціальні (базуються на певних рисах агресивності самої людини, відчуття страху, паніки, голоду. Проявляється в бунтах, терористичних актах).

2) соціальні (за участю соціальних груп. війни, демонстрації, страйки тощо.)

3) комбіновані.

Крайньою формою прояву конфліктів є кризи.

До внутрішньополітичних криз відносяться: урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна криза. Урядова виражається у втраті урядом авторитету, парламентська, коли рішення парламенту не співпадає з волею більшості, конституційна пов'язана з фактичним припиненням дії основного закону держави, загальнонаціональна може включати усі три кризи