44. Політичні партії в Україні.

Сучасні політичні партії в державі за їх ідеологічними та політико-соціальними концепціями можна поділити на такі групи:

Ліві партії (комуністи-соціалісти) - Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Партія захисників Вітчизни та інші.

Лівий центр (соціал-демократи) - Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія слов'янської єдності України, Партія труда, Партія регіонального відродження України, Всеукраїнська партія трудящих, Українська партія Справедливості тощо.

Центристські партії (ліберали) - Ліберально-демократична партія України, Ліберальна партія України, Конституційно-демократична партія, Партія економічного відродження, „Трудова Україна”, Народно-демократична партія, Народна партія України, Партія „Жінки України”, останнім часом - партійний блок „За Єдину Україну” тощо.

Правий центр (націонал-демократи) - Народний рух України, Українська Республіканська партія, Партія Зелених України, Християнсько-демократична партія України, Християнсько-ліберальний союз, партія „Реформи і порядок” та інші, в т. ч. партійні блоки „Наша Україна”, БЮТ.

Праві партії (націонал-радикали) - Українська Національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Українська Консервативна Республіканська партія, Конгрес Українських Націоналістів, Організація українських націоналістів в Україні, Всеукраїнське політичне об'єднання „Державна самостійність України”, Українська національна консервативна партія.

45. Нації і національні відносини в сучасному світі.

Нація – стійка спільність людей, що історично склалася, яка виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який виявляється у спільності культури. У теперішні часи поняття нація використовується у двоякому сенсі: в політико-правовому та соціокультурному.

При політико-правовому підході під нацією розуміють спів громадянство, політичне об'єднання людей тієї чи іншої держави.

При соціокультурному підході нація розглядається як спільність людей для якої характерною є єдність духовної культури, мови, релігії, звичаїв, тобто головних ознак етнічної культури.

Більшість націй сформувалися шляхом злиття декількох етнічних груп. Інший шлях формування нації коли велике етнічне утворення трансформується у декілька націй.

Національні відносини – відносини між людьми, що належать до різних етносів – етнічних груп, націй, народностей та їхніми державними утвореннями. Вони не існують в чистому вигляді, а вбирають в себе ідеологічні, психологічні, мовні та інші відносини.

Типи національних відносин: рівноправність, панування, підкорення.

Три рівні національних відносин: внутрішньонаціональні, міжнаціональні, міжнаціональні на державному рівні (національні відносини між державами).

Управління національними відносинами: організація, управління, контроль.

Дві об'єктивні тенденції в національному питанні: диференціація (поділ) та інтеграція (зближення).

46. Політико-правдаі погляди г.Греція. Б.Спінози.

Гуго Гроцій (1583-1645). Праці: "Про право війни і миру. Три книги", "Вільне море".

Розрізняв право природне (захист приватної власності) та позитивне (втілення волі та інтересів більшості).

Виникнення держави – спілкувальна природа людини в основі якої лежить почуття самозбереження.

Головна мета держави захистити основні природні права та свободи людини, а саме право на життя, право на володіння/користування/розпорядження майном, право бути рівним серед інших, право на особисту безпеку і право на свободу.

Заперечував думку, що верховна влада скрізь та без винятку належала народу і що народ у випадку зловживання володарем своєю владою міг його скинути та покарати.

Головною ознакою держави Гроцій вважав верховну владу дії якої не підпорядковані іншій владі і не можуть бути ніким відмінені. Атрибутами верховної влади він вважав закони, судочинство, збирання податків, укладення міжнародних угод, призначення посадовців. Особливу увагу приділяв питанню про право підданих чинити опір верховній владі.

Міжнародне право:

1) сформував ідею територіальних вод ( до 12 миль) і міжнародни (поза юрисдикцією держав).

2) сформував правила ведення війни: мінімізація втрат для цивільного населення і мінімальне завдання шкоди цивільним об'єктам, гуманна поведінка щодо військовополонених, імунітет для дипломатичних осіб.

Спіноза (1632-1677). Праця "Богословсько-політичний трактат". У природному стані , вважав Спіноса, люди мали право робити все на свій розсуд, однак реалізація цього права залежала від фізичного стану людини. Відмітною ознакою громадського стану Спіноза вважає наявність верховної влади втіленням якої є держава. Водночас він говорив, що влада держави не безмежна і влада держави не поширюється на природне право (наприклад свобода слова). Держава не в змозі змусити громадян говорити та робити те що потрібно державі. Найкращою формою Спіноза вважав демократію.