41. Основні шляхи і чинники формування політичної культури

Основними напрямами формування політичної культури є цілеспрямована освітньо-просвітительська, духовно-ідеологічна діяльність держави, політичних партій, громадських організацій та рухів, церкви, ЗМІ, науки, освітніх установ, сім'ї, трудового колективу тощо.

Чинники:

1) геополітичні чинники.

2) економічні чинники: економічна стабільність у суспільстві, достатньо розроблена система законів, що регулюють економічні процеси в суспільстві, економічна свобода (у розумних межах), сильні позиції середнього класу й ін.

42. Політичні погляди і .Канта і г.Гегеля.

Імануїл Кант (1724-1804). Людина у своїй поведінці повинна керуватися моральним законом- категоричний імператив (це обов'язкове правило поведінки всіх людей незалежно від походження, становища і обставин. Категоричний імператив проголошує "чини так щоб твоя поведінка могла бути водночас і принципом загального законодавства". Кант говорив, що державі забороняється поводитися з людьми як з істотами. Зі свого боку народ повинен підпорядковуватися державі. Особлива увага приділяється правовій державі.

Право – сукупність умов, які обмежують свавілля одного стосовно до іншого. право стоїть над людьми і державою.

1) наявність примусово здійснюваних законів.

2) гарантований статус власності та особистих прав індивіда.

3) рівність членів суспільства перд законом.

4) вирішення спорів у судовому порядку.

Особи, які не володіли власністю не були для нього повною мірою самостійними.

Георг Гегель (1770-1831). Гегель досліджував два поняття: громадянське суспільство та держава (відносини між ними – контраст та залежність). Громадянське суспільство залежить від держави у справі розумного нагляду і моральної значимості. Але й держава залежить від громадянського суспільства в засобах здійснення моральних завдань, втіленням яких вона є. Політичні аспекти діяльності Гегель вважає належать державі. Держава – вінець розвитку моральності, серцевина сім'ї і громадянського суспільства. Право мислитель розумів як царство реалізованої свободи, наявне буття вільної волі.

Поняття «право» вживалося в його філософії права в таких основних значеннях: 1) право як свобода («ідея права»), 2) право як певний ступінь і форма свободи (особливе право), 3) право як закон (позитивне право). На ступені об'єктивного духу, де весь розвиток визначається ідеєю свободи, «свобода і право» виражають єдиний сенс. Три ступені розвитку поняття права: 1) абстрактне право 2) мораль 3) моральність (сім'я, громадянське суспільство, держава).

Система права як царство здійсненої свободи являє собою ієрархію «особливих прав», даних історично і хронологічно; вони обмежені та можуть вступати у взаємні колізії. На вершині ієрархії «особливих прав» стоїть право держави.

43. Розвиток політичної думки в Київській Русі.

Мислителі Київської Русі розуміли державну владу як відносини панування та підкорення. Основними ознаками влади вважали: справедливість, правду, примус і силу. Влада забезпечує захист, порядок і спасіння, а тому їй потрібно підкорятися.

Одна з найбільш ранніх пам'яток давньоруської літератури є "Слово про закон та благодать" Іларіона 1951. Це слово першого київського митрополита слов'янського походження. Іларіон вбачав у сильній князівській владі запоруку цілісності держави. Вважав, що церква повинна служити державі і охороняти централізм. Політичні ідеї правителів Київської Русі відображені у тогочасних літописах.

У Лаврентієвському та Іпатівському списках до нас дійшла Повість минулих літ. Одна з центральних ідей – єдність руської землі. Ставиться обов'язок підкорятися князю, засуджує народні повстання. У зв'язку з тим, що влада в княжу добу ототожнювалася з владою князя проблема ідеального правителя тут посідала одне з провідних місць.

Найповніший ідеал князя розкритий Володимиром Мономахом у його повчанні. Повчання – це заповіт-звернення Мономаха до своїх синів, настанови державному діячеві, який повинен бути: відповідальним, справедливим, мудрим, утримувати в покої бояр тощо. Він прагнув прищепити дітям християнську мораль, схильність до науки, стриманість.

Політична ідеологія київської держави відображена в "Руській правді" – перший писаний слов'янською мовою кодекс законів. Свідчив про зміцнення княжої влади, високо цінувалося людське життя, основними цілями проголошувалася безпека і невід'ємність приватної власності.

Часів феодальної розробленості сягає "Слово о полку Ігореві", його автор прихильник сильної княжої влади. Він засуджує інших князів за не погодження політики з київським князем, закликає до об'єднання та розуміє що повне підпорядкування окремих князів Києву неможливо. Важливе місце посідає "моління Данила Заточника" (13 століття), він обґрунтовував єдиновладдя князя, закликав проводити зважену політику, засуджував безглузді феодальні міжусобиці, прихильник середнього достатку, він підкреслює, що надмірне багатство породжує зарозумілість, а бідність – злочинність. Були два напрями: перевага церкві або князю.