33. Форми державного правління і державний устрій.

Форми державного правління – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів влади.

Є дві основні форми правління:

1) монархія (типи абсолютна і конституційна). Конституційна монархія є у двох видах: дуалістична і парламентська. Дуалістична монархія характеризується наявністю двох політичних установ (монархії та парламенті). У парламентській монархії влада монарха істотно обмежена (він царює, але не править). Теократична монархія, спадкова, виборна тощо.

2) республіка (справа суспільна) – всі вищі органи влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою.

Форма державного устрою – спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого і її територіальних складових.

Дві основних форми: унітарна та федеративна. Федерація – союзна держава, територія, якої складається з державних утворень, наділених певною політичною самостійністю. Конфедерація – форма союзу держав за якою держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Конфедерація в умовах монархічного правління називається унією. Імперія – велика держава, яка містила у своєму складі території інших народів та держав.

34. Уявлення про владу у Стародавньому Єгипті, Вавилоні, Китаї та Індії.

Єгипет. Перехід до цивілізації в Єгипті відноситься до 3 тисячоліття до нашої ери. Повчання Птахотепа та Книга мертвих. У них підкреслювалось, що існуючі порядки божественні, вічні та незмінні. У них пропагується ідея божественності державної влади (фараони—сини бога Ра). Суспільство представляється у вигляді піраміди, верхівкою якої є боги і фараони, а підніжжя — народ; між ними — жреці, знать і чиновники.Цікавими є повчання, що стосуються і володарів країни, і простих людей: не зловживати владою, приборкувати в собі корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких та ін.

З виникнення Месопотамського царства 19 століття до нашої ери тут також прийшла централізована бюрократична держава. З джерел відомі реформи Урухагіне. Також підкреслювалося божественне походження влади. В записках царя Урухагіне були описані заходи дій для закріплення рабовласницького ладу та релігійні ідеї.

Закони Хамурапі (Вавилон). Також про божественну владу. Накази царя прирівнювалися до божественних.

У стародавній Персії відхід від ранніх міфологічних уявлень в сторону більш раціональних поглядів пов'язаний з іменем Заратрусти, його вчення називається "Зороастризм". Основне положення Заратрусти – боротьба в світі двох протилежних начал (добра і зла). В такій боротьбі – суть життя. Врешті решт перемога буде за добром.

У Давньому Китаї фундаментальну роль в історії розвитку політичної думки відіграло вчення Конфуція (551-479 до нашої ери). Головна праця Конфуція "Бесіда та судження", визначаючи божественну сторону походження влади, Конфуцій головний інтерес влади вбачав в тому як улаштувати життя людей, як забезпечити мудрий і справедливий порядок в державі. Цей порядок припускає 5 видів відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька та сина, старшого і молодшого братів, друзів. Основою політичного вчення Конфуція є принципи доброчинності та людяності. Регулювання політичних відносин різко протиставлялося управлінню на основі законів. З критикою Конфуціанства виступили легісти (4 століття до нашої ери), фундатор легізму Шан Ян). Вони стояли за суворі закони як основний засіб управління. Тільки насильницькими методами можна навести і підтримувати порядок в суспільстві.

Однією з провідних течій китайської філософії є Даосизм. Засновником є Лао Дзи (6-5 століття до нашої ери). За їхнім вченням перебіг подій є природним, незалежним ні від кого і ні від чого у тому числі і від бога. Вони за справедливість, чесність, рівність. Засуджували надмірне багатство, відкидали прояви насильства і особливо війну.

Суть філософії мислителів стародавньої Індії полягала в тому, що індивідуальна доля кожної живої істоти, яка піддана змінам і приречення до зникнення не має значення для пізнання істини. Тому індійська філософія спрямована на вічне і незмінне.

1) конфуціанство (Конфуцій, базуючись на моральних засадах, розробив концепцію правильного державного правління); 2)моїзм (Мо-цзи обгрунтував концепцію формування держави через укладення суспільного договору; сформулював ідеї щодо необхідності жорстокої адміністративної структури в суспільному організмі);3) легізм (Шан-Ян твердить, що держава— найвища мета діяльності людини, а закон — найефективніший засіб досягнення цієї мети);4) даосизм (Лао-цзи переконував, що держава, суспільство і людина як природні частки Дао і Космосу підпорядковуються законам вічності. Тому головний метод державного управління — «мудрість простоти» — створення правителем умов для природного розвитку суспільства без штучного підштовхування процесів державою

Буддизм (просвітлений). 4-5 століття до нашої ери. Буда відкидає думку про бога як верховну особу і правителя світу. Справи людські залежать від власних зусиль людини. Він виступив проти двох крайнощів: нестримного гоніння за насолодами та аскетизмом. Засуджував плазування перед будь-якими авторитетами. Закликав до терпимості, всепрощення, не насильства, стриманості. Ніколи ненависть не припиняється ненавистю.

У другому тисячолітті до нашої ери вчення народів, що населяли Індостан були викладені у Ведах (знання). Приблизно тоді ж з'являється всеохоплюючий кодекс поведінки населення – Закони Ману. Говорилося про регламент життя, поведінки тощо…