30. Законодавче закріплення влади, розподіл влади, її підконтрольність

Конституція України 1996 р. Диференційовано підходить до проблеми законодавчого закріплення, а потім і організації та функціонування державної влади в країні.

Загальні питання закріплення та організації цієї влади відображені у розділі І "Загальні засади".,Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної влади, то вони відображені в окремих розділах, присвячених як принципові народного суверенітету, так і організації та функціонуванню окремих гілок державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Поділ влади означає не лише її розосередження, розподіл та демонополізацію, а й дійсне, реальне взаємоврівноваження, за якого жодна з трьох влад не у змозі обмежувати або підпорядковувати собі інші і вимушена діяти на основі взаєморозуміння та співробітництва.

Положення цієї частини ст. 6 Конституції України спрямоване на те, щоб запобігти піднесенню однією з влад над іншими, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму у суспільстві. Воно передбачає вже зазначену вище систему стримувань і противаг, спрямовану на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобокість підходу до розв'язуваних питань. У кінцевому підсумку, воно також забезпечує раціоналізацію та оптимізацію діяльності держави, всіх її структур і на цій основі сприяє підвищенню ефективності управління державними справами.

Розподіл влади — не застиглий стан відокремлених державних структур. Це працюючий механізм, який досягає єдності на основі складного процесу погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених у разі конфліктних ситуацій. Власне із законодавчого закріплення принципу розподілу державної влади і починається сама її організація.

31. Міфологічні витоки політичної думки Стародавнього світу.

Зародження політичної думки пов'язується з тим ступенем суспільного розвитку, коли виникає приватна власність на засоби виробництва, відбувається соціальне розшарування суспільства, утворюється державність, тобто на зорі цивілізації

Міфологічні уявлення про політику. Витоками політичної думки можна вважати міфи і легенди народів стародавнього світу — єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, греків, римлян та інших народів. За міфологічними уявленнями, земні порядки становлять невід'ємну частину світових, що мають божественне походження. У них відповідно й висвітлюється земне життя людей, їх суспільний і державний устрій, їх взаємостосунки між собою і богами, їх права і обов'язки. Тому божественне першоджерело тогочасних соціально-політичних і правових порядків — основна ідея і тема стародавніх міфів. Так, один з них, китайський, твердить про божественне походження і характер земної влади найпершого верховного правителя Піднебесної (імператора Китаю), який є єдиною точкою зв'язку з вищими, небесними силами. Інші посадові особи — лише виконавці особистої влади правителя.

У Єгипті, Вавілоні, Індії трапляється дещо інша версія міфу, за якою боги - першопричина влади правителя — самі продовжують залишатися вершителями земних справ і людських доль. Отже, все, що відбувалося в житті, включаючи і сферу політики, спочатку сприймалося людьми як результат впливу божественної волі або хаос випадковостей.

Згідно з релігійно-міфологічними уявленнями стародавніх євреїв, їхній єдиний, істинний бог установив особливі договірні відносини з усім єврейським народом, він є його славою і царем, тобто верховним законодавцем, правителем і суддею.

На різних етапах розвитку людства політичні погляди ще не виступали відносно самостійними сферами знань, а були складниками загальної картини світу й тому зазнавали впливу міфологічних і релігійних уявлень. Не випадково у стародавній Індії, скажімо, правові збірники відображають ідеологію брахманізму, а в стародавньому Китаї велику роль у формуванні політико-правової думки відігравали вчення Конфуція, Лао-Цзи та інших філософів.

32. Суспільство як цілісна система зв’язків і відносин людей.

Суспільство в широкому значенні – природно-соціальна спільність людей. У вузькому значенні – історичний конкретний тип соціальної держави.

Соціальна сфера за континентальною ознакою: є європейське суспільство, американське суспільство, азіатське, африканське.

За національною ознакою: українське, російське, французьке тощо.

За політичним виміром: феодальне, буржуазне, соціалістичне, посткомуністичне.

Вчені говорять про прогресивне суспільство, відкрите суспільство, закрите, демократичне, консервативне, інертне, активне, аграрне, індустріальне, постіндустріальне, перехідне, традиційне, слаборозвинене.

Характерні риси суспільства:

1) спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою.

2) здатність підтримувати і відтворювати інтенсивність внутрішніх зв'язків.

3) певний рівень розвитку культури, система норм та цінностей.

4) автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Суспільство – це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації взаємодіють і конфліктують між собою, створюють та споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.

Політична сфера через упорядкування політичного життя організується у політичну систему.

Система – певна кількість взаємозв'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність.