Висновки до другого розділу

Мета і завдання дослідження, а також вікові і індивідуальні особливості дітей підліткового віку обумовили використання комплексу методик, що дали можливість простежити динаміку розвитку їх емпатійних почуттів. Це: спостереження, індивідуальні і групові бесіди; методика “Діагностика рівня полі комунікативної емпатії” (І.М.Юсупов) (Див. Додаток І.), модифікований варіант методики Т.П.Гаврилової “Незакінчені оповідання”.(Див. Додаток ІІ)

Дослідження проводилося на базі Кам’янської ЗОШ № 2. Дослідженням було охоплено 34 учні 9-А та 9-Б класів. З них 16 дівчат та 18 хлопців.

Отриманий результат дає можливість стверджувати, що емпатійні почуття підлітків 11-13 років розвиваються за двома напрямками:

1) прогресують від пасивного споглядання до активної дії: співчуття - співпереживання;

2) набувають стійких рис або пасивного споглядання, або активної дії: стійке співчуття, стійке співпереживання.

Розділ 3 корекція та розвиток емпатійного стану особистості

3.1Важливість емпатії у процесі формування міжособистісних стосунків

Здатність до емпатії є основою для дружніх відносин, які займають величезне місце в міжособистісному спілкуванні підлітка. Емпатія, у свою чергу, грунтується, як пише Г. Крайг, на соціальному висновку, «тому що якщо ви не знаєте того, що відчуває інша людина, ви не зможете їй співчувати» [3, с. 25].

Дані зарубіжних досліджень, спрямованих на вивчення емпатії підлітків, говорять про глибокі зв’язки між емпатійністю і моральною поведінкою. Моральні норми, засвоєні на більш ранніх етапах вікового розвитку, починають виявлятися у вчинках і думках. Високоемпатійні діти свої невдачі в міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, в той час як діти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку [7, с.139].

Якщо підлітковий вік є критичним у становленні особистості і вирішальним в плані формування рис характеру, то, починаючи з юнацького періоду і далі, зміни рис характеру можуть виникати лише за допомогою сильних впливів. Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості в період пубертату, є надалі стимулятором просоціальної поведінки і альтруїзму. У ряді зарубіжних досліджень, що стосуються підліткового і юнацького віку, описаний ефект перенесення емпатійних переживань отроцтва на юність і зрілий вік зі збереженням емоційного знака.

Якщо будучи дитиною і підлітком людина мала з батьками емпатійні взаєморозуміння, то в період дорослості емпатійние реагування на оточення не викликає негативних переживань, і навпаки: дехто протягом всього життя переносить на інших людей ненависть до своїх батьків. Ефект переносу емпатійних переживань виражається також у тому, що раз проявившись у відношенні до якого-небудь об’єкту, емпатія може поширюватися на інші об’єкти, до яких особистість до цього була налаштована індиферентно [5, с. 156].

Емпатія — надзвичайно складне, багатогранне поняття, яке означає: осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти чужі переживання (емпатія як механізм пізнання); дію індивіда, що допомагає йому особливим чином побудувати спілкування (емпатія як особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість індивіда, його здатність проникати в психічний стан іншої людини, з якою вступає в контакт (емпатія як характеристика особи, тобто емпатійність). [5, с. 153].

Встановлено, що здатність до прояву емпатії зростає за умови разючої подібності людей між собою, а також у набутті життєвого досвіду. Доведено, що емпатія є тим вищою, чим краше людина здатна уявити собі, як одна й та ж сама подія сприйматиметься різними людьми, і чим більше вона допускає право на існування різних поглядів. У психологічній літературі наводяться характеристики індивіда, здатного до емпатії: проявляє терпимість до вираження емоцій іншою людиною; здатний глибоко вникати в суб'єктивний внутрішній світ свого співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готовий адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини з метою досягнення ше більшого розуміння того, шо з нею відбувається. . В певних ознаках механізм емпатії подібний до механізму ідентифікації, адже наявна здатність поставити себе на місце іншого, подивитися на речі з його погляду. Але це не передбачає ототожнення себе з тією людиною. Таким чином, коли людина ототожнює себе з кимось, то це означає, що вона будує свою поведінку так, як і цей інший. Водночас, якщо людина виявляє до іншої людини емпатію, то вона просто бере до уваги лінію її поведінки. При цьому власну поведінку може будувати зовсім інакше. Емпатійність, здатність до емпатичної уваги може розглядатися як одна з найважливіших професійних якостей психолога, педагога, лікаря, керівника. К. Роджерс, описуючи емпатичну увагу (слухання), охарактеризував цей феномен як особливе ставлення до партнера, яке засноване на поєднанні ідентифікації та емпатії. Від ідентифікації в ньому — включення в іншу людину, поєднання душ, що дає змогу досягги глибини та відкритості контакту. Однак таке «занурення» в іншого має негативні наслідки для ситуації надання допомоги, оскільки психолог може бути «зв'язаний» труднощами співрозмовника, може «захворіти» його проблемою. Для надання дієвої допомоги є другий аспект емпатичної уваги — відсторонення від актуального стану партнера, «позазнаходженість» (термін М. Бахтіна). [13,с. 15]. У сукупності ці два чинники забезпечують створення ситуації надання допомоги людині психологом. Отож емпатія виявляється в повсякденному житті й завжди пов'язана з певною ситуацією. І якщо вона не реалізується достатньою мірою, то виникають порушення в міжособистісних стосунках.

Виокремлюють адекватні й неадекватні емпатичні переживання стосовно переживань об'єкта емпатії. Наприклад, одні люди радіють чужому горю, а інші — ні. Також розрізняють емпатію: емоційну, яка заснована на механізмах проекції і наслідування моторним та афективним реакціям іншої людини; когнітивну, що базується на інтелектуальних процесах; предикативну, котра проявляється як здатність людини пророкувати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Важливими формами емпатії є співпереживання, тобто переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, через ототожнення з ним, і співчуття — переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.